Час біжить швидко. Уже минув рік, як обласну держадміністрацію очолює Юрій Чижмарь. Він — один з наймолодших «губернаторів» України. Але це той випадок, коли молодість не завада, а стимул у роботі. Про пережитий рік і про те, чого чекати нам у році цьому, про непрості стосунки адміністрації і ради та про маленькі людські радощі розпитувала Юрія Чижмаря ваш кореспондент.

— Юрію Васильовичу, найперше вітаю вас з нагородою — орденом «За заслуги» III ступеня, який ви отримали в Батурині, під час святкування Дня Соборності України.

— Дякую. Для мене це було цілковитою несподіванкою, але приємною.

— З яким настроєм і з якими сподіваннями вступили в 2009-ий — рік жорстокої кризи? Чи реально на місцях якось полегшити її удари, адже прем’єр-міністр не раз говорила: багато що залежить саме від роботи облдержадміністрацій?

— У нас, на жаль, завжди так: коли в державі є проблеми і треба їх розв’язувати, усі показують на голів адміністрацій, мерів міст: «Хлопці, давайте, працюйте, тепер усе від вас залежить». А коли в державі все добре, коли щось зроблено, то одразу проводяться прес-конференції і кожен бере на себе нагороди й медалі. Приблизно така ж ситуація буде і цього року. Думаю, нас будуть звинувачувати в усіх смертних гріхах, тим більше, що вже йде виборча кампанія.

— А конкретно: які проблеми хвилюють вас нині найбільше?

— Найскладніше, з чим стикаємось у цій ситуації, це недофінансування з державного бюджету делегованих повноважень. А це — виплата зарплат працівникам освіти, медицини, культури. Ми змушені перекривати його доходами з місцевих бюджетів. І тими коштами, які мали б використати на реалізацію планів соціально-економічного розвитку, ми перекриваємо заробітну плату, заборгованість за енергоносії.

— Але ж і місцеві бюджети цього року серйозно «схуднуть».

— «Схуднуть». У січні ми ще більш-менш виходимо на належний рівень щодо збору податків, хоча митниця зменшила надходження.

Уже нині маємо в державних органах — в адміністрації, міліції, у правоохоронних органах, заборгованість із зарплати у січні, яку перенесено на лютий. Зрозуміло, в лютому її закриють, але виникне нова — і вона буде переходити з місяця в місяць. Тому із виплатою зарплати матимемо проблему.

— До неї додасться ще й газова проблема.

— І то велика. Всі оті заяви з Києва, що все збалансується, що влітку буде краща ціна, тішать мало. Адже влітку населення газу практично не споживає, лише десять відсотків від зимового. Отож, тепер ми беремо дорогий газ і в повному обсязі, а дешевий (якщо він таким ще буде) братимемо тоді, коли його не споживаємо.

Рік буде справді важким ще й тому, що банківська система призупинена, грошей в економіку не вкладається. З державного бюджету на соціально-економічний розвиток маємо поки що лише п’ять мільйонів гривень порівняно з 30 мільйонами, які проінвестувала в область держава торік. А в нас розпочатих об’єктів з минулого року, що потребують продовження будівництва, десь на 37 мільйонів. Тобто знову змушені будемо заморожувати об’єкти, якщо не буде додаткового фінансування.

— Тривогу, очевидно, викликає і аграрний сектор?

— Не те слово. Якщо тепер не запустити кредити, не запустити державний механізм викупу зерна, аграрному сектору буде дуже сутужно.

Є ще одна проблема. Минулого року зерно держава закупила, тепер хоче продати, але за старими цінами. Його не купують, бо зерно на ринку впало в ціні. Проте якщо сьогодні не продати те дороге зерно, завтра Держрезерву не буде куди його закуповувати. А як ми можемо сьогодні його продати без адміністративних важелів? Якщо примусимо, скажімо, хлібопекарів його купити, завтра це позначиться на ціні хліба.

— Якесь замкнуте коло.

— Так. На жаль, минулого року, вважаю, Кабінет міністрів не спрогнозував ситуацію. Гарні заяви про економічне зростання, про найвищий врожай заспокоїли і виробників, і владу. І ми не вжили упереджувальних заходів, які дали б можливість хоча б базовим галузям у цій ситуації вижити.

Тому в мене великі переживання за цей рік, дуже великі. Відбуваються складні процеси. І дай Боже нам усім його пережити. Тут найголовніше — щоб не було звинувачень і перекладання відповідальності з Кабміну на регіони і з регіонів на Кабмін. Треба подумати реально, що зробити, аби ті негативні наслідки діяльності минулого року, а вони однозначно будуть, якомога менше відбилися на економіці.

Головне, що вдалося — підняти реноме області

— Якось непомітно, без широких прес-конференцій, минула перша річниця вашого головування в Тернопільській облдержадміністрації. Яким був цей рік для вас?

— Я думав, що він був складним. Але тепер бачу, що він був легким. Складним буде цей рік.

— Що із зробленого найбільше тішить?

— Те, що вдалося підняти реноме області на рівні України. Це головне, бо нині справді всі визнали, що Тернопільщина…

— не депресивна?

— Що вона може працювати, може давати результат. Може десь і ціни тримати, і соціальну політику вести на належному рівні, і динамічно бізнес розвивати. Приємно, коли приїжджаю на наради, область вже є не останньою, і десь добре слово про неї скажуть, і в приклад іншим поставлять. Це додає бажання працювати далі. А з іншого боку, з’являється повага до Тернопільщини урядовців, політикуму. До нас приглядаються, бо розуміють, що область має потенціал і що з нею можна працювати. Думаю, наслідки від цього відчуємо дещо пізніше.

— Ви дивитесь на перспективу, а люди думають інакше: що конкретно зроблено для них?

— У цьому плані дуже відрадно, що вдалося розв’язати проблему частини гуртожитків. Коли я починав тут працювати, під адміністрацію приходили озлоблені люди, проблеми яких не розв’язувались по п’ять-сім років. Ми, як обіцяли, не за півроку, а за дев’ять місяців, вилучили гуртожитки із статутних фондів, забрали їх у приватних власників і передали міській раді. І нині з ними більш-менш зрозуміла ситуація. А тепер ще прийнятий закон про можливість приватизації гуртожитків. То з часом люди зможуть отримати їх у власність.

Вдалось вирішити ряд питань стосовно землі. Вже небагато залишилось господарств, де земля не розпайована або ж були схеми, через які люди не могли бути реальними власниками землі.

Активно працювали й з багатодітними сім’ями, допомогли їм розв’язати ряд проблем. Таких заходів і в гуманітарному, й в економічному плані було чимало.

— Тернопільська область — один з лідерів створення будинків сімейного типу. В нас ще багато сиріт залишилось?

— Думаю, якщо ми такими темпами працюватимемо й далі, то за років три залишаться сироти, які утримуються державою, лише у віці понад 15 років (батьки їх менше беруть, бо це вже сформовані особистості] та діти, які щойно втратили батьківську опіку, поки ми їм знайдемо прийомних батьків чи опікунів. Умови для цього створені. Ми ініціюємо, щоб у районних бюджетах на цю програму закладались відповідні кошти. Та й усі розуміють уже важливість цього питання.

— За вашого попередника область критикували за незадовільну роботу в цьому напрямку.

— Тепер ми в трійці кращих в Україні в цьому питанні. Сформували сім будинків сімейого типу, 32 дитини усиновлено або взято на опіку. Сподіваюсь, що цього року ми влаштуємо в сім’ї ще до півсотні дітей-сиріт. А всього їх залишилось до сотні в Коропці й трошки в «Малятку».

— Не можу не запитати вас про обласну бібліотеку. Стільки надій було, що її нарешті добудують.

— Ми з мером прийняли рішення, що цей довгобуд треба завершувати. Я вдячний йому за розуміння. До речі, небагато є таких випадків в Україні, де міський голова співпрацює з обласною адміністрацією в завершенні довгобудів.

Оцінюймо роботу, а не партійність

— Серед резонансних подій минулого року було й нібито висловлене вам недовір’я обласної ради. Суд, до речі, скасував це рішення. Але й ви в боргу не залишились — виступили ініціатором дострокових виборів обласної ради. Вони призначені на 15 березня. Яка, на ваш погляд, причина цього конфлікту? В нас постійно не мирились рада й адміністрація. З вашим приходом, здавалось, цьому буде покладено край: ви з Миколенком разом їздили на різні заходи, поруч сиділи в президії на сесіях облради. І раптом — знову конфлікт…

— На. жаль, люди плутають політику з адміністративною роботою. І в цій ситуації що робиться в Києві, те починають повторювати на місцях. Я завжди говорив Миколенку і депутатам: шановні, ви хоч і висуванці політичних партій, але ви обрані громадою. Тому в першу чергу повинні працювати на громаду, а на партії — вже в другу.

— А що стало останньою краплею, що розвела вас із головою ради?

— Я намагався в своїй роботі десь згладжувати негативні моменти, усе ж підтримувати контакти. Але якщо навіть спілкування з депутатами, де я, поза сесійною залою, просто хочу показати свою позицію — відкрито, при пресі, сприймається як тиск на депутатів, то, очевидно, що це призводило до загострення конфлікту.

А що стало останньою краплею? Кадрові призначення, коли почали притягувати на посади дітей, родичів, партійців, незалежно від їхнього стажу, освіти, досвіду. Такі речі я не сприймаю. Це й породило внутрішній дискомфорт у спілкуванні з Миколенком.

— Ви переконані, що дострокові вибори до обласної ради таки відбудуться?

— Так, вибори будуть — відповідно до термінів і процедур, які передбачені законом. Розумію, нині БЮТ вони не вигідні, адже останні рейтинги показують, що рівень довіри до нього удвічі, а то й утричі впав порівняно з 2007 роком.

— У нашій області?

— І в області, і в Україні. Зрозуміло, що після провалу БЮТу в Києві, у Рівному, на Закарпатті, де були дострокові вибори міських голів і місцевих рад, їм такого показника в Тернополі не хочеться. Тому й нині робиться все, аби зірвати вибори.

— І на київському рівні, і на обласному БЮТ намагається захопити всі керівні посади, скрізь розставити своїх людей. У нас що, знову народжується «керівна і спрямовуюча»? І чому зусилля адміністрації, щоб не допустити цього, не є ефективними? Нема важелів?

— Тут є кілька моментів. По-перше, я завжди дію в межах закону. БЮТ же діє будь-якими способами, сповідуючи тезу, що мета виправдовує засоби. Він чомусь сповідує ідеологію, що на керівних посадах мають бути тільки його представники, бо він при владі. В Україні партійних людей тільки три відсотки, з них два відсотки в тих партіях, що при владі. Тому якщо нині допускатимуть до влади тільки представників тих двох відсотків, то як бути з 98 відсотками населення, що поза партіями? Вони що, дискриміновані у праві доступу до влади? До того ж, орієнтуючись лише на своїх, ці партії обмежують себе в кадровому потенціалі. Тому й керують у нас лікарі екологією, а квітникарі займаються аеропортами.

— До того ж, в який несподіваний спосіб звільняються попередні керівники. Маю на увазі Ореста Сінгалевича, начальника управління екології, яке тепер замість нього очолює Миколенко-молодший.

— Так. Сінгалевич віддав державній службі 32 роки. Я б його і сам звільнив, якби було за що. Але ж кілька упереджених комісій приїжджали вивчати ситуацію в управлінні — і не знайшли суттєвих порушень, які могли б бути підставою для звільнення. Тож не знайшли нічого іншого, як звільнити людину за порушення присяги державного службовця. Тобто перекреслили весь її 32-річний стаж, адже з таким приписом у трудовій книжці Сінгалевич не зможе навіть отримати пенсію державного службовця. Це треба, щоб мораль дійшла до такого рівня.

«Людина Балоги» — не тавро

— Ще кілька питань особистого плану. Вас називають «людиною Балоги». Вам це імпонує чи засмучує?

— Я найперше — людина Президента, бо ним призначений. Так, Балога відіграв у моєму житті — і я цього не приховую — значну роль. Я чиновник, працюю сьогодні на реалізацію політики Президента. І Балога на це працює. Ми всі як чиновники — люди Президента. Бо хіба може бути голова секретаріату Президента не людиною Президента?

У нас чомусь у суспільстві оцінюють людину за тим, з ким вона дружить, з ким знайома. Оцінювати ж треба за роботою. Бо в іншому разі ми далеко зайдемо.

— Мало хто знає, що до цього призначення ви були членом «Пори».

— Так. Але «Пора» мною не керувала, коли став головою облдержадміністрації.

— Вичитала в одній з публікацій, що серед ваших захоплень — дзюдо, футбол, лижі, кіно, театр. На яке з них тепер ще знаходите час, чи вже на жодне його немає?

— Удома два роки лижі стоять, але я на них ще не ставав. Торік на Новий рік вирішив це зробити, навіть поїхав у Буковель. Але зателефонували, що другого січня маю бути в Кабміні. То ж, не покатавшись, ввечері повернувся назад. Дзюдо — моє старе захоплення. Я майже дев’ять років займався боротьбою.

— І все ж якісь свої маленькі людські радості трапляються в цій круговерті справ?

— Звичайно! Я вперше за шість років був у відпустці. Мені обридли вже відпустки на два-три дні, коли відкликають на роботу. Цьогоріч вдалося відпочивати два тижні. Хоч відіспався. Це настільки зарядило енергією, що я з новою силою взявся за роботу.

Start typing and press Enter to search