Здавалося б, між недобудованою обласною бібліотекою та ймовірним перенесенням з центру міста поліклініки № 1 немає нічого спільного. Але то лише на перший погляд. Бо якщо спробувати подивитися у корінь як однієї, так й іншої проблеми, то виявиться, що спільне у них якраз головне А саме — небажання чи невміння влади займатися справою, натомість або «позиція страуса», або якісь метання на межі з авантюризмом.

Втім, владу зрозуміти можна, і навіть знайти аргументи на її виправдання. Головний з них — мовляв, немає коштів. Саме відсутністю коштів обласні чиновники зазвичай і пояснюють свій славетний довгобуд, а міський голова — намагання поповнити міський бюджет здаванням в оренду, а то й продажем, наприклад, поліклініки, що на вул. Острозького… Проте, хоч владу ми і шануємо (врешті-решт, ми її навіть і обираємо!), але все ж не настільки, аби ще й самим собі вішати локшини на вуха, досить того, що нам їх і так вішають з телеекранів та газетних шпальт усі, кому не ліньки.

І все ж, відмінності щодо означених проблем між обласною та міською владою також є. Як би там не було, а обласні чиновники таки викликають більше співчуття. Хоча б тому, що проблема довгобуду — це не їхній «витвір», а спадок минулого. До того ж уже не один наш «губернатор» обпікся на обіцянках все це добудувати. Чи не найбільше обіцяв І. Стойко, але чи не найбільше зробив (ще до Стойка) хоч і не був головою обладміністрації, а лиш одним із заступників — В. Литвинчук. Але Литвинчука із черговою зміною «губернатора», звільнили, відтак, уже за Стойка, разом з обіцянками добудувати довгобуд, почали лунати ідеї і про перепрофілювання цього приміщення. І якби не громадська думка та позиція інтелігенції, можливо, вже давно замість недобудованої бібліотеки був би черговий супермаркет, казино, а чи філія якогось банку, або все це вкупі.

І тому обласна влада зараз просто вдає, що не помічає цієї проблеми. Натомість робляться спроби відволікти увагу громадськості благими намірами спорудження все нових пам’ятників (Бандері, жертвам Голодомору), водночас забуваючи про пам’ятники обіцяні, але так і не збудовані (борцям за волю України, Крушельницькій). А новому «губернатору», звичайно, простіше роздавати дітям подарунки від президента, а потім, разом із усією командою «сіяти» й «орати», «орати» й «сіяти», аніж, скажімо, вимагати у Києва кошти на бібліотеку, чи шукати місцевих та закордонних інвесторів… Однак, і той, майже десяток, його попередників, також начебто і «сіяли», й «орали», а хто тепер хоч когось з них згадає добрим словом? Якщо бібліотеки добудувати і то не змогли?..

На відміну від обласної влади, яка змушена вирішувати старі проблеми, наш міський голова та його соратники, як тепер виявилося, мають схильність до створення проблем, як кажуть, на рівному місці, де їх раніше не було, та й бути не могло. І це стосується не лише такого ноу-хау, як пізньоосінній ремонт доріг, а й приміщень комунальної власності, на які, з усього видно, хтось таки та накинув оком. Про пологовий та поліклініку вже написано і сказано чимало. І тепер можна скільки завгодно заперечувати, що ніяких виселень не буде, але ж неприємний осад у душах тих же медиків все одно залишиться, і не лише у медиків. Днями мені зателефонував директор міської станції юних техніків О. Ковальчук й повідомив: щось схоже на переселення чи «ущільнення» пробують зробити й із міською станцією юних техніків, що на Київській.

Але якщо вже так не терпиться заробити на оренді звільнених приміщень, то, може, варто почати із самої міської ради? Також можна віддати під банк чи казино, а самим «ущільнитися» по жеках чи управліннях, ближче, так би мовити, до народу, а зароблені таким чином кошти потім — хоч на медицину, хоч на освіту… Подейкують, що під час війни, за німців, у теперішньому будинку міської ради вже було щось схоже на бордель, тож стінам не звикати. Стіни й не таке стерплять, але от люди?.. Але ж, хіба то новина, що про людей наша влада починає думати лише напередодні виборів.

Start typing and press Enter to search