Про кризу сьогодні говорить навіть лінивий. Це настільки актуальне, глобальне і конкретне (стосується кожного) явище, що «НОВА…» просто не могла не поцікавитися думкою про нього у першого керівника краю — голови Тернопільської ОДА Юрія Чижмаря.

— Передусім хотів би чесно сказати людям, що ця криза на 50 відсотків спровокована працівниками державного апарату, — несподівано почав з одкровення Юрій Васильович. — Ну, як розцінити інакше, якщо у червні голова спостережної ради Нацбанку і міністр фінансів заявляють, що курс долара буде 4 гривні, а через кілька місяців він стає… 7 гривень?! Це повна некомпетентність і безвідповідальність, і в будь-якій цивілізованій країні посадовці першого рівня економічного блоку уряду пішли б або їх відправили б у відставку, бо вони показали неспроможність спрогнозувати фінансово-економічну ситуацію навіть на кілька місяців! А чого люди чекають від влади? Ясності, авторитетної оцінки. Коли ж цього нема, починається ажіотаж. Люди почали масово забирати із банків депозити, а є формула: якщо знімають більше 7% депозитів, то знекровлюється банківська система, адже кредитів, як правило, достроково ніхто не гасить, а будуть депозити — будуть кредити. Відтак виник дефіцит готівки, почав стрибати курс… У результаті, за моїми підрахунками, посередники заробили, як мінімум, 10-15 % обігу всієї валюти в країні, тобто вилучили ці величезні кошти у громадян і держави, бо гривня щодо долара здешевіла, а стабілізаційні заходи, на які також пішли значні кошти, нічого не дали. Держава все одно змушена була відпустити долар у вільне плавання, а втрачені кошти доведеться віддавати інвестору.

Друга причина провокації кризи, на мій погляд, у тому, що уряд на початку року здійснив невиправдані соціальні виплати, що спричинило дисбаланс у грошовій масі на ринку. Почався ріст цін. Однак, замість того, аби підтримати національного виробника, уряд, аби збити ціни, почав масово імпортувати продукти харчування. До чого це призвело, — всі добре знаємо. Наші якісні продукти залишилися не проданими. Цукор лежить, бо завезли тростиновий. Олія стоїть, бо, хоча Україна — найбільший виробник олії у світі, уряд не дозволив її експорт. М’ясо… Наше чудове м’ясо теж не йде, бо навезли казна-що з-за кордону, он у Чорткові тільки дві тисячі тонн синьої, підкреслюю, синьої курятини стоять, а Мінекономіки вимагає її продати!

Отже, як бачимо, значною мірою криза має штучний характер. Ми самі дестабілізували грошову систему і загнали у глухий кут національного виробника, яюій мав давати на прожиття держави податки.

— А як наразі вплинула криза на життєдіяльність нашої області?

— Певною мірою нам відносно пощастило. У першу чергу постраждали промислово розвинуті регіони, де нині масове безробіття. Тернопілля так боляче не зачепило. Що робить область у цій ситуації? Звичайно, ми не можемо запропонувати щось унікальне, якщо відбуваються такі негативні фундаментальні процеси в державі, але певних антикризових заходів вживаємо. Працюємо, наприклад, над поверненням ПДВ, а то ж у нас якийсь парадокс: якщо підприємець не заплатив податку — то штраф, а якщо держава винна — то нічого. Добре, що у нас тут є повне розуміння з боку податкової, і таким чином, повертаючи ПДВ, ми підтримуємо діяльність підприємств, з одного боку, а з іншого — це дає можливість поповнювати обіг грошей. Нової хвилі масового безробіття, думаю, в області не буде. Ну, а проблеми тих, хто втратить роботу, сподіваюся, будемо вирішувати з допомогою держави: через центри зайнятості залучатимемо до громадських робіт.

— Як бути сьогодні аграріям, які у цій кризовій ситуації почуваються буквально приголомшеними і деморалізованими?

— Це велика проблема, тим більше, що наш регіон — аграрний. Як бути? Як керівник виконавчої влади області я безперестанку порушую це питання на найвищому державному рівні. Насамперед необхідно добитися, щоб сільгоспвиробникам пролонгували за старими відсотковими ставками кредити до червня наступного року, аби вони могли наразі втриматися і обсіятися навесні. З іншого боку, знову ж таки, потерпаємо самі через себе, бо за ці роки не побудували достатньої кількості елеваторів та зерносховищ. А якби їх мали, то засипали б зерно у засіки і чекали б кращих часів. Гадаю, у березні-квітні ціна на зерно буде адекватною. Але тому, що у зв’язку з світовою кризою ціни впали і через недалекоглядну політику уряду був втрачений час, нині ми змушені всю сільгосппродукцію продавати нижче собівартості і то продати не можемо. Через відсутність умов зберігання вона починає уже псуватися. Та й рекордний врожай, до якого ми виявилися не готовими, нині, як це не парадоксально, тільки поглиблює проблему.

Другий момент. Стабілізаційний фонд у державі необхідно спрямувати на рефінансування таких ємких галузей, як агробізнес, будівництво і будівництво доріг, щоб оздоровити кровоносну систему країни. Тоді і «закрутиться» економіка.

А звідси і третій момент, пов’язаний з першим та другим. Треба обов’язково побудувати елеватори і зерносховища, бо тоді буде чіткий облік: здав — прийняв — видав. А так наразі у нас «процвітає» чорний ринок. Шокуючий факт: офіційно нині в області виробляється хліба менше, ніж у… блокадному Ленінграді (52 грами в середньому на душу населення на день, а в блокаду було 96 грамів). А це означає: якщо є лівий хліб, то є ліве борошно, якщо є ліве борошно, то є ліве зерно. Тому стратегія однозначна: на додачу до наявних в області 11-ти, так би мовити, легалізованих зерносховищ та елеваторів у цьому році ми почали будівництво ще восьми. І якщо цю динаміку збережемо, то через два-три роки область на 100 відсотків буде убезпечена від нинішніх ризиків та загроз. Крім того, тоді ми зможемо бути не просто зерновиробниками, а повноцінними учасниками ринку сільгосппродукції.

— Юрію Васильовичу, ви робите відкриття. Виходить, «бідні» аграрії-бізнесмени насправді хитрі ділки?

— Є такі. Була в мене зустріч з одним таким кадром, який показав офіційно 34 центнери зернових на круг. Через п’ять хвилин він погодився, що у нього врожайність уже понад 45 центнерів. А тепер давайте цю різницю між 45 та 34 перемножимо на 5-6 тисяч гектарів — стільки землі в чоловіка. Уявляєте, які податки приховують! Або такий факт. Завжди чесно врожай показує Герой України Олег Крижовачук з Підволочиського району — цього року в нього 74 цнт з га. А ось на сусідньому полі, де земля така ж і техніка така ж сама, чомусь значно менше. А один «мудрагель» узагалі показав 18 цнт з га, то йому Петро Вовчук, мій заступник по селу, популярно пояснив, що якщо врожай погано зібрати і не зорати, то наступного року будеш мати 17 центнерів на круг! Тому тут питання таке, і ми ставимо його жорстко: тим, у кого виявимо брехню, відмінимо всі дотації. Наступного року плануємо, що область збере вже 2 мільйони тонн зернових проти півтора мільйона у цьому році.

— Юрію Васильовичу, вже понад рік, відколи ви очолили нашу область. Що віднесете собі в актив, а чого не вдалося зробити?

— Найперше, що вдалося, — це зробити серйозний крок у боротьбі з тіньовою економікою. І сьогодні вдвічі зменшилася кількість працівників, які мають ще меншу від мінімальної зарплату, — було 42%, а стало 20%. З половини збиткових підприємств такими ще залишилися 34%. А це дало нам можливість стабілізувати податкову базу для вирішення соціально-економічних та гуманітарних проблем.

Горджуся також, що вперше за останні роки у мешканців області почали збільшуватися зарплати. Причому темпи зростання вищі, ніж у середньому в Україні — 146% проти 118%, але тому, що ми дуже впали у попередні роки, сьогодні середньостатистична зарплата в області залишається однією з найнижчих в Україні. Але є динаміка, особливо в аграрному секторі, де у нас зайнята більшість населення і де зарплата зросла удвічі. І якщо так попрацюємо ще років зо три, то вийдемо на середньоукраїнський показник.

А в підсумку ці та інші досягнуті показники дозволили за короткий час вийти на загалом хороший рівень соціально-економічного розвитку регіону. Якщо понад рік тому я прийняв область на 24-ому місці, то сьогодні вона міцно закріпилася у десятці кращих областей. Звичайно, це не говорить про те, що в кожній хаті зріс добробут чи з’явилися супердороги — ні, але Тернопільська область довела Києву, що вона життєздатна і в перспективі може бути самодостатньою, що поставлені Кабінетом Міністрів і Президентом завдання виконуються. І я переконаний: якщо в такому тонусі регіон потримати ще кілька років, то й люди відчують це на собі. Адже більше податків — більше капіталовкладень, більші зарплати — отже, і більші пенсії… А якщо область на доброму рахунку, якщо там працює нормальна команда управлінців, то туди й інвестор охоче приходить.

— Усе це добре, але якось загально. Хотілося б почути більше конкретики.

— Та конкретики за цей час хоч відбавляй! Це насамперед ліквідація наслідків стихії у Бучацькому, Заліщицькому та Монастириському районах, де ми загалом успішно справилися з поставленими керівництвом країни завданнями. Оперативно спрацювали з перезатаренням у підтоплених районах отрутохімікатів, і тепер маємо за мету наступного року всю область очистити від цих небезпечних речовин. Розпочали будівництво об’їзної дороги в обхід Бережан (уже провели тендер на 190 млн. грн.), на черзі — проекти доріг повз Тернопіль та Теребовлю. А згадаймо «стару» проблему гуртожитків комбайнового заводу, «Текстерно», приміщень ТІЗ «Наука» в Тернополі. Роками тривав конфлікт, людей виселяли, приміщення не опалювалися… А ми взялись — і вирішили, передали гуртожитки на баланс міської ради, а тепер вийшла постанова Кабміну про приватизацію гуртожитків, і наступного року люди будуть мати власне житло. Конкретика це чи ні? Або п’ять років тривав земельний конфлікт на Ягільницькому кінзаводі. Ніхто не вірив, що там можна щось зробити. А ми зробили — підготували всі необхідні документи для процесу розпаювання, і вже наступного року люди одержать більше, як по два гектари паїв, тоді як в області цей показник — 1,3 гектара. А хіба не конкретна робота: газифікація сіл, де ми на першому місці в Україні, комп’ютеризація практично всіх шкіл області І-ІІІ рівнів акредитації, будівництво 13-ти нових дитсадків, а ще п’ять відкриємо до нового року, навчально-виховних комплексів, нових дитячих будинків сімейного типу, яких тепер в області вже п’ять? Усе це конкретна робота, і робота не одного дня, хоча ми далекі від ілюзії, що все у нас просто блискуче.

— А чим за цей рік не задоволені? У чому докоряєте собі?

— Найперше, що не «пробив» питання з аеропортом, а обласний центр без аеропорту неминуче стане селом. На жаль, не вдалося тут знайти порозуміння ні з керівництвом, ні з депутатами обласної ради, адже саме на балансі останньої знаходиться цей об’єкт. Я пробував переконати, та не переконав, що спочатку за свої гроші необхідно виготовити проект, щоб «застовбити» це питання, а вже під нього «вибивати» державні кошти. З цього питання я не «з’їду».

Друге — не вдалося «затягнути» до нас консульство Республіки Польща, що, між іншим, успішно зробив Івано-Франківськ, хоча невідомо, хто має більше напрацювань з поляками. А це, самі розумієте, імідж міста, його діловий та культурний статус. Прикро, що мерія злегковажила таким шансом. Вона запропонувала під консулят приміщення на задвірках, а не у центрі міста, скажімо, поверх у колишньому готелі «Україна», тому поляки обрали Івано-Франківськ, де їм надали цілий колишній Будинок офіцерів.

Третій мій головний біль — це недобудована обласна бібліотека. Мусимо вирішити цю проблему. План такий: більшу половину коштів виділяємо ми, а ще 9 мільйонів (хоча це обласний об’єкт) погоджено, що буде закладено у міському бюджеті, за що я дуже вдячний керівництву та депутатам міської ради. Вже розглядаються варіанти залучення таких коштів.

— Юрію Васильовичу, нині ви особливо прикладаєтеся до спорудження в Тернополі пам’ятника Степану Вандері. Це дещо несподівано виглядає збоку — людина із Закарпаття, не місцевий… Національна ідея — це, можливо, у вас щось родинне?

— Ні. Але я знаю, що, починаючи із 90-их, про це у Тернополі більше балачок і непотрібних дискусій, аніж роботи. А людина, яка керує регіоном, повинна передусім зважати на інтереси цього регіону. Отож, для себе я зробив аналіз, чого люди хочуть найбільше, зокрема, в гуманітарній сфері, і поставив під це відповідне завдання. З іншого боку, мені самому це близьке і зрозуміле, я сприймаю ідеологію українського націоналізму, визнаю історичну правду про ОУН — УПА. У нас є свої герої і їх потрібно увічнити. Інше питання, чому там чи не там… Це надумана дискусія. Гадаю, обрано найцентровіше місце, про яке на початку 90-их ніхто не міг навіть подумати, бо подібне призначалося тільки для комуністичних вождів. А ви подивіться: у будь-якій країні світу — де ставлять пам’ятники найвидатнішим особистостям, героям нації? Та біля органів влади! І це правильно. Бо ці постаті — символи цієї влади, і не пасує виносити їх десь на околицю міста чи на торець адмінбудинку так, ніби це щось не наше. Треба, щоб кожен, хто проходить біля цього місця, бачив: це є справді наша, українська національна влада! Ось і все.

Start typing and press Enter to search