Відділ краєзнавчої літератури і бібліографії Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки пропонує вам, шановні користувачі сайта, цикл книжково-ілюстративних виставок «Літературне Тернопілля». Розпочинає цикл експозиція «Розкрилля слова», до якої увійшли твори літераторів області, яких власне у 1984 році й об’єднала новостворена Тернопільська обласна організація Національної спілки письменників України.

До 25-річчя створення Тернопільської обласної організації Національної спілки письменників України
(28.02.1984)

 

Георгій Петрук-Попик

Роман Гром’як

Ганна Костів-Гуска

Борис Демків

Володимир Вихрущ

Михайло Левицький

Олекса Корнієнко

Славна літературно-мистецькими традиціями земля тернопільська. Тут позначені вічністю сліди Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Осипа Маковея, великого польського поета Юліуша Словацького. Свого часу в Надзбруччі жили й працювали українські письменники Володимир Гжицький та Денис Лукіянович. Слава землі, її людей оспівана у творах письменників, уродженців області: Бориса Харчука, Романа Лубківського, Романа Андріяшика, Євгена Дударя, Юрія Покальчука.

Наприкінці лютого 1984 р. президія Спілки письменників України ухвалила рішення про заснування в області письменницької організації. 28 лютого 1984 р. відбулися урочисті установчі збори, на яких було створено Тернопільську обласну організацію Спілки письменників України. До її складу увійшли: поети В. Вихрущ, Б. Демків, Г. Костів-Гуска, М. Левицький, Г. Петрук-Попик, драматург О. Корнієнко та літературознавець Р. Гром’як.

Відповідальним секретарем організації було обрано Г. Петрука-Попика, який очолював її майже 12 років. У 1992 р. головою Тернопільської обласної організації СПУ став П. С. Тимочко, і на цій посаді зробив чимало доброго та корисного для духовного відродження нашого краю.

У 2001 р. організацію очолив В. Барна, а 26 березня 2005 р. відбулися звітно-виборні збори ТОО НСПУ, на яких головою було обрано поета й прозаїка Б. Бастюка.

Зараз Тернопільська обласна організація налічує сорок дев’ять письменників, які працюють у різних жанрах і родах літератури. Очолює її поет Є. Безкоровайний.

 

Георгій Петрук-Попик


Народився 18 квітня 1932 року в с. Велика Іловиця Шумського району на Тернопільщині. Вчився у Кременецькій фельдшерсько-акушерській школі (1950-1951). Закінчив Енгельське військово-морське (1953) та Чортківське медичне (1957) училища. Служив на Балтійському і Тихоокеанському флотах. Працював у медичних закладах Шумського району Тернопільської області та Дрогобицького району на Львівщині.

У 1969 році закінчив Тернопільський державний медінститут. Завідував віддділом облсанепідстанції у Тернополі.

Член Національної Спілки письменників України з 1983 року. З часу створення Тернопільської обласної письменницької організації (1984) очолював її майже 12 років.

Друкується з 1956 року. Автор поетичних збірок «Весняні птахи» (1981), «Тополиний сніг» (1982), «Пригорща жита» (1986), «Думаю вголос» (1990), «Співоче поле» (1991), «Березневі послання» (1995), «Калиновий заспів» (пісні, 1995), «Листків пожовклих переліт» (1997), кантати «Бережи Україну й свободу» (1997), роману у віршах «Полум’я Волині» (1995), «Це ти, Україно моя» (пісні, 2002), «В обіймах блискавиць» (вибране, 2002), «Аура слова і борні (1984-1991)» (проза, 2002 ), «Нурт Ніагари» (поема-феєрія, 2003), «Погляд з третього неба» (прозово-поетичний, публіцистичний репортаж, 2005). У 2007 році готується до друку нова поетична збірка автора « Калина між терням» та прозові твори. Окремі поезії зі згаданих книг перекладено болгарською, італійською та російською мовами. Твори публіцистичного спрямування друкувались у закордонних українських часописах.

З ініціативи Георгія Петрука-Попика створено обласні організації Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка, «Меморіалу», першого в Україні Крайового Руху. Він тривалий час очолював Тернопільську крайову організацію Народного Руху України, був членом Центрального Проводу НРУ.

Обирався народним депутатом колишнього СРСР (1990).

Лауреат премій імені братів Лепких та імені Уласа Самчука.

Дипломований у номінації «Книга року» — «Інтелектуальний бестселер» за книгу «Аура слова і борні (1984-1991)» у 2003 році.

Отримав відзнаку Міністерства культури Польщі «Заслужений для культури польської» у 1986 році.

Нагороджений орденом «За заслуги» III ст. (2002) та вищою нагрудною відзнакою Народного Руху України «За заслуги перед українським народом» ІІ-го ступеня (2004).

Петрук-Попик Г. М.
В обіймах блискавиць: Вибране / Худож. оформл. М. С. Шутурми. — Л.: Каменяр, 2002. — 679 с. : іл., 1 арк. портр.

До вибраного відомого сучасного українського поета, що мешкав у Тернополі, увійшли кращі вірші та поеми з книжок «Весняні птахи» «Тополиний сніг», «Пригорща жита», «Думаю вголос», «Співоче поле», «Березневі послання», «Калиновий заспів», «Листків пожовклих ереліт», а також роман у віршах «Полум’я Волині». Видрукувано й окремі твори неопублікованого. Поезія автора — доля його ровесників, роду й народу рідного — життя в борні, в «обіймах блискавиць».

Петрук-Попик Г. М.
Весняні птахи: Поезії. — К.: Рад. письменник, 1981. — 103 с.

Перша книга поезій українського літератора, лікаря за фахом, присвячена романтиці юності, красі рідної природи.

Петрук-Попик Г. М.
Тополиний сніг: Поезії.— Л.: Каменяр, 1982. — 62 c., іл.

Автор з великою любов’ю оспівує красу рідної землі, славить працю наших сучасників. У збірці немало місця займають ліричні вірші — про кохання, про природу, про високі помисли радянської людини.

Петрук-Попик Г. М.
Пригорща жита: Поезії. — К.: Рад. письменник, 1986. — 95 с.

Збірка українського поета різнопланова: тут вірші про рідний йому подільський край, про людину — творця і будівника, а також історичні мотиви (цикл «Хортиця»), лірична поема «Мамині літа».

Петрук-Попик Г. М.
Думаю вголос: Поезії. — К.: Рад. письменник, 1990. — 142 с.

Ця книга — новий крок поета в осягненні того кола тем, які йому найбільше болять, де він відчуває, що може винести на люди чистоту вагомих думок про сьогодення, спрагле змін, оновлення. Характерним для голосу Г. Петрука-Попика є загострене сприйняття навколишнього світу, взаємин села й міста. По-своєму суворо й точно мовить він про найзаповітніше: долю рідного народу, збереження його культурної спадщини.

Петрук-Попик Г. М.
Співоче поле: Поезії / Худож. оформл. Я. О. Лозинської. — Л.: Каменяр, 1991. — 94 с. : іл.

Ліричному героєві нової збірки сучасного українського поета притаманне вміння глибоко проникати в проблеми духовного і політичного життя суспільства: у минуле і нинішнє рідного краю, в морально-етичні стосунки між людьми.

Петрук-Попик Г. М.
Березневі послання : Поезії. — Т.: Поліграфіст, 1995. — 130 с. : іл.

Книга «Березневі послання» — наскрізь публіцистична. Це своєрідна віршована хроніка національно-визвольного руху останніх років, що привів Україну до Самостійності, державного суверенітету. Більшість творів у ній — це поетичне переосмислення подій, активним учасником яких був сам автор.

Петрук-Попик Г. М.
Полум’я Волині : Поема-трилогія. — Т.: Лілея, 1995. — 152 с.

Це ліро-епічна, героїчно-пубіцистична поема-трилогія, в якій зображені значні історичні події та героїка Визвольних змагань українського народу, що починається з сивої давнини і завершується бурхливим нашим сьогоденням.

Твір ще можна назвати документально-художнім, оскільки в ньому подаються конкретні історичні факти, називаються імена знаних читачеві героїв, особливо, коли йдеться про козацьку добу тц боротьбу Української Повстанської Армії.

Поема супроводжується авторськими переживаннями та роздумами, відзначається глибоким психологізмом та емоційністю.

Петрук-Попик Г. М.
Калиновий заспів. — Т.: Лілея, 1995. — 76 с. : ноти.

На вірші поета і в співавторстві з ним композитори-піснярі написали більше ніж 50 музичних творів. У пісенній збірочці Г.Петрука-Попика «Калиновий заспів» знайдете високо патріотичні, ліричні та жартівливі пісні Романа Стратійчука, народного артиста України Анатолія Горчинського, Василя Подуфалого, Олега Германа, Олександра Бурміцького, Сергія Никифорчука, Зої Слободян, Марії Капінос, Ярослави Мазурак… Чимало з них випробувані часом. їх виконують народний артист України А. Горчинський, заслужені артисти України Л. Ізотова, Р. Бойко та Й. Сагаль, автори пісень — О. Герман, Я. Мазурак, численні колективи художньої самодіяльності на Тернопіллі, в Україні. Найбільш популярними стали «Мамина пісня», яку її авторка Зоя Слободян репрезентувала не лише в Києві та більшості міст України, але й у Польщі та далекій Аргентині, а також «Не вір Москві» у виконанні відомого письменника і кобзаря Миколи Литвина. Але найголовніше, що пісні на слова Г. Петрука-Попика, зокрема, такі, як «Вишила мама сорочку», «Перша вчителька» співають діти. А співані дітьми пісні, як відомо, не вмирають — їх співатиме український народ.

Петрук-Попик Г. М.
Листків пожовклих переліт. — Т.: Лілея, 1997. — 234 с.

«Листків пожовклих переліт» — книга вибраного з недрукованого. Це своєрідний поетичний щоденник автора, писаний ним впродовж п’ятдесятиліття.

Ліричному героєві збірки притаманне загострене світосприйняття, заглиблення в проблеми духовного і політичного життя в Україні. Приваблює безпосередність інтимної лірики поета.

Петрук-Попик Г. М.
Нурт Ніагари. Поема-феєрія. — Т.: Джура, 2003. — 72 с.

Сюжет нової поеми відомого поета, публіциста і громадсько-політичного діяча дещо незвичний. Твір справді можна назвати феєрично-казковим. Проте на багатьох сторінках у ньому розкривається широкий простір для фантазії, подекуди й наукової. Не цурається автор і містики, змальовуючи міфологічні персонажі чи образи потойбічного надприродного світу.

Вірою у прекрасне майбутнє, золоту добу Самостійної України пронизаний розділ поеми «На сьомому небі». Книжка розрахована на широке коло читачів — і юних, і дорослих.

Петрук-Попик Г. М.
Погляд з третього неба. Прозово-поетичний, публіцистичний репортаж. — Т.: Джура, 2005. — 108 с.

«Погляд з третього неба» — нова художньо-публіцистична книжка відомого українського поета й громадсько-політичного діяча. Автор у жанрі репортажу-роздуму з висоти, на яку, за його версією, піднялась Україна за десять років Державної Самостійності, веде відверту і щиру розмову з українським читачем не лише у своїй країні, а й далеко за її межами.

У книжці вміщено також уривки з поеми-феєрії «Нурт Ніагари».

До змісту

 

Роман Гром’як

Народився 21 березня 1937 р. в селі Глушин, Бродівського району на Львівщині в сім’ї селянина. Навчався у Бродівському педучилищі та Львівському Національному педінституті. Закінчив Дрогобицький педагогічний інститут ім. І. Франка (1960). Учителював на Хмельниччині й Тернопільщині. Закінчив аспірантуру при Львівському університеті (1967), став кандидатом філософських наук. Був на викладацькій роботі у вищих навчальних закладах Донецька і Тернополя. Доктор філологічних наук (1982), професор (1983), академік АН ВШ України (1996). Працював представником Президента України в Тернопільській області. Нині — завідувач кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського Національного педагогічного університету.

Автор книг «Літературно-художній образ» (1970), «Цілісний аналіз художнього твору» (в співавторстві, 1970), «Естетичне освоєння дійсності» (1972), «Естетика і критика» (1975), «Вертеп» (у 3-х томах, 1992, 1993, 1994).

Гром’як Р. Т.
Література Золотого вересня: Літ.-критич. нарис. — К.: Рад. письменник, 1989. — 358 с.

Нарис відомого українського радянського критика і літературознавця присвячується 50-річчю возз’єднання західноукраїнських земель в єдиній УРСР.

В центрі уваги автора — складний процес становлення способу життя на возз’єднаних землях і формування особистості соціалістичного типу, відображений у творах Ірини Вільде, І. Муратова, Г. Тютюнника, В. Бабляка, Д. Павличка, Р. Братуня, І. Чендея, Ю. Мейгеша, Р. Іваничука, Б. Харчука, Р. Андріяшика, Р. Лубківського, С. Пушика та ін.

Розрахований на літературознавців, учителів, студентів-філологів та масового читача.

Гром’як Р. Т.
Слово про возз’єднання: До 50-річчя возз’єднання західноукраїнських земель з УРСР. — К.: Т-во «Знання» УРСР, 1989. — 48 с. — (Сер. 6 «Література і мистецтво»; № 7). — 1989.

У брошурі аналізуються літературні твори різних жанрів про боротьбу західноукраїнських трудящих під керівництвом КПЗУ за возз’єднання з УРСР, про становлення соціалістичного способу життя у західних областях республіки за роки Радянської влади.

Розрахована на лекторів, пропагандистів та широке коло читачів.

Гром’як Р. Т.
Вертеп, або Як я став народним депутатом СРСР і що з того вийшло… : Спогад-роздум. — Т., 1992. — 336 с.

Книга, яка належить перу народного депутата колишнього СРСР, а нині представника Президента України в Тернопільській області, професора Романа Гром’яка, повертає нас у вир політичної боротьби 1989—1991 pp., коли на уламках останньої в світі імперії поставали незалежні держави, в тому числі і суверенна Україна. Привабливість і правдивість розповіді емоційно підсилюють автобіографічні екскурси в минуле. Пропоновані публіцистичні мемуари розраховані на широке коло читачів як на рідних землях, так і в діаспорі сущих.

Гром’як Р. Т.
Культура, політика, інтелігенція : Публіцистика. — Т., 1996. — 110 с.

Перечитуючи свої статті, які стосуються культури і політики, доповіді і промови на форумах інтелігенції, автор сподівається, що вони зможуть пригодитися прийдешньому поколінню для глибшого осягнення складної тогочасної епохи..

Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — 752 с.

Видання має довідково-енциклопедичний характер. У ньому розкривається зміст основних філософсько-естетичних категорій, літературознавчих, лінгвістичних, психологічних понять.

Гром’як Р. Т.
Історія української літературної критики (від початків до кінця XIX століття). Посібник для студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів. — Т.: Підручники і посібники, 1999. — 224 с.

Розглядається історія української літературної критики — її виникнення, становлення і розвиток крізь призму естетичної комунікації на тлі методологічних пошуків у Європі; відтворюється рух ідей, оцінок, критеріїв, а також система критичних жанрів, характеризуються особливості різнотипних літературно-критичних дискурсів.

Гром’як Р. Т.
Естетика Шевченка. — Т.: Просвіта, 2002. — 52 с.

Аналізується естетична свідомість Тараса Шевченка. На основі його листування, публіцистики, «Щоденника» характеризуються естетичні погляди; простежується, як естетичні смаки, почуття, оцінки та ідеали письменника-художника втілюються, реалізуються у віршових і прозових текстах, графічно-малярських полотнах Шевченка.

Автор прагне по-новому осмислити давню проблему літературно-естетичних уподобань класика української літератури, враховує праці сучасних шевченкознавців і культурологів, написані з позицій методологічного плюралізму.

До змісту

 

Ганна Костів-Гуска


Народилася 18 квітня 1947 р. в селі Бабинці Борщівського району Тернопільської області у селянській сім’ї.

Закінчила Бабинецьку восьмирічну школу та Чортківське медичне училище. Працювала в сільських медичних закладах Заліщицького та Борщівського районів. У 1977 р. закінчила Тернопільський медичний інститут. Працювала лікарем психіатром-наркологом у центральних районних лікарнях Шумського та Борщівського районів. Два роки – власний кореспондент обласної газети «Свобода» по Борщівському району.

Перші поетичні спроби припадали на шкільні роки. Член Національної спілки письменників України з 1982 р.

Поезії перекладені киргизькою, білоруською, російською, італійською мовами та мовою есперанто. Автор багатьох популярних пісень.

Нагороджена орденом княгині Ольги III ст. Лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької і фомадсько-політичної премії ім. братів Богдана та Левка Лепких, літературної премії «Благовіст», Міжнародної літературної премії ім. І. Кошелівця журналу «Соборність» (Німеччина), премії благодійного фонду культурно-просвітницького центру «Мальовнича Україна», м. Київ, (1997 p.), нагороджена дипломом за поезії, опубліковані італійською мовою в Мілані.

Депутат Тернопільської обласної ради III та IV скликань. Член товариства «Просвіта». Очолює Конгрес Української інтелігенції Борщівщини.

Нагороджена дипломом V Всеукраїнського літературно-мистецького фестивалю «Кролевецькі рушники» (Сумщина, 1999 p.). Брала активну участь у 8-й Міжнародних літературно-мистецьких святах «В сім’ї вольній, новій…»

Благословила у світ багатьох юних початківців, вихованців літературної студії «Стежечка», якою керувала.

Учасниця II Всесвітнього форуму українців у Києві (1997 p.).

Ганна Костів-Гуска.
Червоні кетяги калини. Вибране. — Т.: Джура, 2006. — 332 с.

Це дванадцята книга відомої української поетеси із Тернопільщини — найкраще, найдобірніше зерно, зібране за тридцять років її творчої праці.

У книжці вміщено кілька нових віршів.

Костів-Гуска Г. М.
Нічлава: Поезії. — К.: Рад. письменник, 1985. — 94 с.

Збірці української поетеси характерний взаємозв’язок особистого, інтимного та високих громадських ідеалів, а також залюбленість у рідне Прикарпаття, річку Нічлаву. Тема природи присутня майже в кожному вірші, навіть коли це рядки про труд чи справжнє почуття кохання.

Костів-Гуска Г. М.
Цвіте біля хати калина. — Т.: «Тернопіль», 1993. — 96 с.

Ця збірка — третя книжка члена Спілки письменників України Ганни Костів-Гуски, яка нині живе і працює в місті Борщеві на Тернопільщині. Раніше у Києві побачили світ збірки поезії «Автограф вірності» (1978) і «Нічлава» (1985). До нової книжки увійшли вірші, написані протягом останніх років, а також ті, які з відомих причин авторка не змогла подати до попередніх видань.

Г. Костів-Гуска.
Червоні коралі. — Т.: Лілея, 1996. — 120 с.

У новій, четвертій книзі віршів Ганни Костів-Гуски — інтимна лірика, сповідь Жінки, котра шукає у коханні цвіт папороті…

Костів-Гуска Г.
Зона. — Т.: Лілея, 1996. — 44 с.

До поетичного циклу «Зона» увійшли власні вірші Ганни Костів-Гуски та переклад з білоруської поеми Сергія Законнікова «Зозуля». Єдина, спільна тема — катастрофічні наслідки Чорнобиля для фізичного і духовного життя нації.

Костів-Гуска Г.
Зелені свята. — Т.: Лілея, 1997. — 96 с.

Сьома книга відомої української поетеси Ганни Костів-Гуски «Зелені свята» — це і як творчий альбом зі світлинами родовідної Пам’яті, і як дуже інтимні осінні поетичні рефлексії…

Костів-Гуска Ганна.
Цей тихий сум вечірнього вікна. — Т.: Джура, 2002. — 84 с.

Одвічна жіноча таїна любові, ледь прикрита вересневим серпанком відцвітаючих айстр, щемливим смутком бабиного літа — про це у десятій книжці Ганни Костів-Гуски.

Костів-Гуска Г.
Голгофа. — Т.: Джура, 2001. — 56 с.

У книжці поетеси — суто людське розуміння Господніх страждань і усвідомлення величності Воскресіння, творче, глибоке співпереживання хресних мук Спасителя. І найголовніше — вміння професійно і талановито передати все це у Слові.

Костів-Гуска Г.
Страсна дорога. — Т.: Джура, 2001. — 164 с.

Страсний шлях України до своєї волі і незалежності, хресна путь на Голгофу Ісуса Христа, притягальна, живильна сила Давидових псалмів, данина шани великим постатям української культури, життєва дорога окремої творчої особистості — теми дев’ятої книжки відомої української поетеси.

До змісту

 

Борис Демків


Народився 20 липня 1936 р. в Тернополі. Після закінчення семирічки поїхав у місто Кілію, щоби вступити у морехідне училище і здійснити свою мрію — стати моряком. Але військова комісія не допустила хлопця до іспитів, визнавши його дальтоніком. 1956 р. під час галасливої ейфоричної кампанії освоєння цілинних земель молодий романтик у пориві високих ілюзій узяв комсомольську путівку і подавсь у Казахстан. Восени 1961 р. Борис Демків став у Тернополі методистом Будинку народної творчості. Робота, пов’язана з частими поїздками у найвіддаленіші куточки області для збирання фольклору, була до душі, не сковувала творчої ініціативи і не перешкоджала улюбленому заняттю — поезії.

У ці роки Б. Демків утвердивсь як поет, закінчив заочне відділення Львівського університету ім. І.Франка. Отож невдовзі довелося скуштувати і журналістського хліба, а відтак попрацювати завідуючим літературною частиною Тернопільського облмуздрамтеатру ім. Т. Шевченка. Але по-справжньому знайшов себе поет тільки на посаді голови об’єднання творчої молоді «Сонячні кларнети». Більш як двадцять років життя віддав Борис Миколайович плеканню юних талантів. Із його благословення і з найактивнішою допомогою увійшли у велику літературу і стали професійними письменниками Богдан Бастюк, Олег Герман, Ольга Кушнір, Богдан Мельничук, Ярослав Сачко, Ганна Костів-Гуска та інші. Десятки молодих літераторів стали авторами перших книг — Зіновій Кіпибіда, Володимир Кравчук, Любов Гонтарук та багато інших.

Перша збірка поета — «Сувора ніжність» побачила світ 1965 p., вона ж відкрила йому двері у Спілку письменників. Ця небуденна для молодого митця подія трапилась 1967 р.

Протягом подальших літ творчого життя поет видав низку оригінальних збірок, написав біографічну повість «Людина до сонця іде» про життя передчасно згаслого поета Степана Будного, створив десятки пісень, багато з яких облетіли не тільки Україну, а й світ. А ше переклав чимало творів своїх побратимів із Болгарії, Молдавії, Польщі, Румунії, Югославії, Росії та інших країн.

Найпомітніші в його творчому доробку такі книги: «Крило зорі», «Ораторія лісу», «Контрасти», «Дерево життя», «Залишаю для вас».

Борис Лемків — перший лауреат літературної премії імені Степана Будного та премії ім. Братів Лепких.

Помер 31 грудня 2001 р. в м. Тернопіль.

У 2003 р. вийшла книга П. Сороки «Секрет вічності, або Ліра і терни. Десять етюдів про Б. Демківа».

Демків Б. М.
Залишаю для вас: Поезії. — Т.: Горлиця, 2004. — 96 с.

«Залишаю для вас» — книга відомого українського поета Бориса Демківа, яку автор підготував ще за життя. Одначе, хоч і пішов письменник за небокрай, проте його вірші нині йдуть до читача уже з порога вічності. Вочевидь те, чим Борис Демків мучився, карався, чим було переповнене його велике серце, нині постає перед нами у повному обсязі у кількох розділах, зокрема: «Стріла сльози», «Болючих дум летючий мій голландець…», «Восьме коло», «Реанімація любові» та «Тінь мадонни Літта». Із усього творчого доробку постає знаний і не знаний Поет, який нам засилає своє Слово, що нині уже звучить як заповіт. Борис Демків залишає нам те, найсокровенніше, чим була наповнена його поетична Душа упродовж особистих пошуків у царині Слова.

Демків Б. М.
Поезії. — К.: Дніпро, 1986. — 143 с.

До збірки українського поета ввійшли кращі вірші з його попередніх видань. Ці твори приваблюють різноманітністю тематики й пошуками свіжих образних рішень. У творчій манері автора романтична піднесеність поєднується з медитативною заглибленістю, зверненням до життєвої конкретики.

Демків Б. М.
Символи: Поезії. — К.: Рад. письменник, 1968. — 56 с.

«Символи» — книга лірики Бориса Демківа. Вона пройнята молодечим запалом, вірою в світлі ідеали людства. Поет любить отчу землю, її людей і природу, в єднанні людини і природи знаходить гармонію (цикл «Сонети лісу»).

Демків Б. М.
Крило зорі: Поезії. — К.: Рад. письменник, 1978. — 96 с.

Соціально насиченим, громадянськи активним віршем поет служить актуальним завданням нашої доби.

Провідний мотив книги — світ і людина, її обов’язок і відповідальність за даровану землю і все на ній.

Демків Б. М.
Древо життя: Поезії. — Л.: Каменяр, 1982. — 85 с.

Збірка сучасного українського поета Бориса Демківа приваблює багатством тематичного змісту і жанровою різноманітністю, напруженістю думки і енергією вірша. Читач прилучиться до багатого духовного світу нашого сучасника.

Демків Б. М.
Ораторія лісу: Поезії.— К.: Рад. письменник, 1987. — 151 с.

Книжка українського поета співзвучна роздумам сучасників про суттєві проблеми буття. Автор широко звертається до історичного досвіду людства, оспівує велич духу рідного народу, любов і правду, красу, творчість, природу.

Манера письма поета реалістична і поєднує у собі філософську думку з тонким ліричним натхненням.

До змісту

 

Володимир Вихрущ


Вихрущ Володимир Павлович народився 4 березня 1934 р. в с. Августівка Козівського району Тернопільської області в сім’ї селянина.

Навчався в Конюхівській семирічній школі. У1952 р. закінчив Львівський фінансово-кредитний технікум, відтак Одеський кредитно-економічний інститут, аспірантуру. Автор більше 100 наукових праць, багатьох монографій, навчальних посібників.

У 1991 р. захистив докторську дисертацію «Проблеми регулювання економічного і соціального розвитку регіонів в умовах переходу до ринкових відносин». Доктор економічних наук, професор, заслужений економіст України, академік Академії економічних наук України. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак пошани».

Автор поетичних збірок «Барви сонця» (1972), «Утверджую день» (1975), «Чебрець» (1977), «Веління серця» (1979), «Подих весни» (1980), «Поезії» (1982), «На крилах любові» (1984), «Вірші та поеми» (1986), «Полум’я калини» (1988), «Серпень душі моєї» (1990), «Мамина світлиця» (1991), «Світло душі» (1991), «Квіти надії» (1992), «Шлях до волі» (1992), «Козачок» (1994), «З розумової криниці» (1994), «Дороги долі» (1994), «Світ починався з любові» (1995), «Україночка» (1996), «З висоти літа» (1997), «Рубаї» (1998), «Безсмертя душі» (1998). Пісні на слова Володимира Вихруша видано окремими книжками «Пісні барвінкового краю» (1983). «Немає кращої землі, як наша рідна Україна» (Австралія, 1991), «Рідна сторона» (1994), «Кроком руш!» (1995), «З Україною в серці» (1996), «Троянди на мечах» (1998).

Володимир Вихрущ — автор багатьох популярних пісень, музику до яких написали композитори Микола Колесса, Юлій Мейтус, Володимир Верменич, Андрій Кушніренко, Анатолій Кос-Анатольський, Мирослав Скорик, Анатолій Горчинський, Юрій Кіцила та ін.

Володимир Вихрущ — лауреат республіканських літературних премій імені братів Лепких та імені Іванни Блажкевич.

Помер 23 червня 1999 р. у м. Тернополі.

Вихрущ В. П.
Барви сонця : Поезії. — К.: — Рад. письменник. — 1972. — 64 с.

Поет закоханий в багатство фарб і відтінків надзбручанських квітучих лугів, у рукотворні райдуги клумб і бульварів красеня Тернополя. Його хвилюють квіти у руках будівничих і на граніті вічної слави воїнів наших. Квіти наче допомагають поету сказати свою любов до людини праці, подвигу, до своєї рідної землі.

Вихрущ В. П.
Поезії. — Т.: Горлиця, 2007. — 568 с.

Увазі читачів пропонуються кращі вірші поета Володимира Вихруща (1932-1999 pp.)

Вихрущ В. П.
Утверджую день : Поезії. — К.: — Рад. письменник. — 1975. — 56 с.

 

Вихрущ В. П.
Чебрець : Поезії. — Л.: — Каменяр. — 1977. — 64 с.

Задушевним теплом пройняті поезії ліричного циклу, у яких ставляться проблеми моралі, оспівується високе почуття дружби і кохання.

Вихрущ В. П.
Веління серця : Поезії. — К.: Рад. письменник, 1979. — 102 с, іл.

 

Вихрущ В. П.
Подих весни. — Л.: Каменяр, 1980. — 95 с.

 

Вихрущ В. П.
На крилах любові : Поезії. — Л.: Каменяр, 1984. — 143 с., іл.

У збірку творів крім віршів увійшли також поеми «Соломія» — про славетну українську співачку С. Крушельницьку та «Іван Навізівський» — про відомого діяча української прогресивної еміграції й робітничого руху в Канаді.

Вихрущ В. П.
Полум’я калини : Поезії. — Л.: Каменяр, 1988. — 135 с. : іл.

Книгу українського поета складають вірші про Вітчизну, любов до землі-годувальниці, відповідальність кожного за долю нашої планети, морально-етичні стосунки між людьми. До книги увійшла також поема «Батько» — ліро-епічна розповідь про покоління, яке боролося за утвердження нового життя на західноукраїнських землях.

Вихрущ В. П.
Квіти надії : Поезії. — Т.: 1991. — 184 с. : іл.

До поетичної книжки відомого українського поета Володимира Вихруща увійшли твори, написані в час духовного відродження українського народу. Характерними рисами поезії В. Вихруща є національна гордість, пісенність, доступність, ліризм. Не залишить байдужим читача поема «Стрілецькі дороги», великий інтерес викличуть сучасні рубаї, присвяти вчителям і друзям. Без сумніву, пропонована збірка віршів є незаперечним вкладом у сучасну українську літературу, вона добре прислужиться українцям як на оновленій рідній землі, так і в діаспорі.

Вихрущ В. П.
Серпень душі моєї : Поезія / Передм. В. М. Гладкого; Худож. оформ. О. В. Коваленка. — Л.: Каменяр, 1990. — 134 с.: іл. 1 арк. портр.

Для книги сучасного українського поета характерне дальше розширення горизонтів його світосприймання та збагачення емоційної палітри вираження. Автор утверджує розкутість особистості в умовах перебудови суспільного життя, обстоює пріоритет загальнолюдських цінностей, що грунтуються на невмирущих народних традиціях. З цього погляду цікавий розділ «Мій паранетікон» — збірник морально-етичних повчань.

Вихрущ В. П.
Шлях до волі : Поезії. — Т.: Просвіта, 1992. — 176 с. : іл.

Світова історія небагато знає такої самопожертвенної боротьби, яку здійснювала Українська Повстанська Армія. Це і засвідчують вірші відомого українського поета Володимира Вихруща, який у 1975 році прийняв офіційний літературний псевдонім — Володимир Українець.

Для поезії Володимира Вихруща характерні: доступність, конкретність, цілеспрямованість, пісенність.

Тут є чимало текстів нових пісень, присвят, поема «Українська повстанська»…

Вихрущ В. П.
Мамина світлиця : Вірші та поеми. — К.: Рад. письменник, 1991. — 156 с.

Особливістю книжки Володимира Вихруща є широкий діапазон форм — від ліричних мініатюр до епічних поем. На чільному місці твори громадянського звучання, пройняті почуттям людської гідності, поваги до батьківського порога, до родового коріння, рідної мови і пісні.

Вихрущ В. П.
З висоти літа : Поезії. — Т.: Збруч, 1997. — 230 с. : іл.

Вірші відомого українського поета Володимира Вихруща сповнені великої любові до людей, до України. Їх доступність дасть можливість широкому загалу усвідомити свою відповідальність за долю незалежної України. Значимими с розділ духовної поезії та ліричні вірші автора. Поет продовжує писати «Рубаї», які схвально сприймаються читачами.

Вихрущ В. П.
Безсмертя душі. — Т.: Джура, 1998. — 136 с.

До збірки відомого українського поета Володимира Вихруща увійшли вірші та пісні на релігійні теми. їх характерними особливостями є щирість, доступність, велика любов до Бога, до людей, до України.

Вихрущ Анатолій
Розмова з батьком. — Т.: Підручники і посібники, 2003. — 56 с.

Перша поетична збірка сина автора Анатолія присвячена пам’яті батька.

До змісту

 

Михайло Левицький

Народився 16 березня 1948 р. в с. Пукеничі Стрийського району Львівської області. Поет, художник, перекладач, громадсько-політичний діяч. Закінчив філологічний факультет Дрогобицького педагогічного інституту (1972 p.). Від 1984 р. проживає у м. Тернополі. Працював у редакції газети «Відродження», художником-оформлювачем. Нині — на творчій роботі.

Член Національних спілок письменників (з 1981 р.) і художників (з 1996 р.) України. Автор збірок поезій: «Мамині перепілки» (1979), «Світ околиць» (1986), «Я завжди був закоханий в дерева» (1993), «Вівторок» (1994), «Де ростем, там мусимо цвісти» (1998), «З останньої пелюстки літа» (2004); книг скоромовок та розмальовок «Сніг горів од снігурів» (1992), віршів для дітей «Великдень». Переклав і видав збірки М. Рубцова «Ранок» (1986), С. Єсеніна «Відгомоніла золота діброва», (1999). Лауреат літературно-мистецької премії ім. І. Блажкевич.

Левицький М. В.
З останньої пелюстки літа… Вибрані поезії. — Т.: Джура, 2004. — 204 с. : іл.

Збірка Михайла Левицького містить поезії як давніших часів, так і сьогодення, п. Михайло — ліричний поет, рядочки і строфи його поезій бринять, як струни арфи. Іронія, що подекуди постає у віршах, тільки додає їм виразності та легкості сприйняття. Розділ «Скиба слів золота, аж гаряча» — це переклади із Пушкіна, Блока, Пастернака, Єсєніна, Рубцова.

Для широкого кола читачів.

Левицький М. В.
Де ростем, там мусимо цвісти : Вибрані поезії. — Т.: Збруч, 1998. — 96 с.

До книжки вибраної лірики відомого українського поета увійшло все краще з його попередніх збірок, а також нові оригінальні вірші та переклади.

Книжка складається з шести розділів, позначених глибиною думки, ніжністю почуттів, сонячним струменем щирої душі людини, а й на громадській ниві.

Розрахована на широкий загал читачів різного віку й уподобань.

Левицький М. В.
Мамині перепілки : Поезії. — Л.: Каменяр, 1979. — 63 с.

«Мамині перепілки» — перша поетична збірка Михайла Левицького. Ліричний герой її утверджує і відстоює прекрасне на землі, він безпосередній у світі людських почувань. До збірки включено також переклади віршів відомого російського поета Миколи Рубцова. Вони відзначаються певною майстерністю і засвідчують перші успіхи молодого автора на перекладацькій ниві.

Левицький М. В.
Світ околиць : Поезії. — Л.: Каменяр, 1986. — 46 с. : іл.

В своїй збірці український поет оспівує красу вільної праці, натхненної творчості, звертається до теми Великої Вітчизняної війни. Читач познайомиться також з інтимною лірикою і перекладами.

Левицький М. В.
Я завжди був закоханий в дерева : Поезії. — Т.: 1993. — 32 с. : іл.

У цій збірці Михайло Левицький постає в іпостасі поета-лірика, даруючи читачеві трепетні рядки про кохання.

Левицький М. В.
Вівторок : Поезії. — Т.: Збруч, 1994. — 32 с.

До збірки увійшли вірші про Україну, рідний край та присвяти відомим людям.

До змісту

 

Олекса Корнієнко


Народився 28 січня 1919 р. у с. Петрівське, нині Козелецького району Чернігівської області, — драматург, перекладач, театральний критик. Член НСПУ з 1958 року. Заслужений працівник культури (1979). Вчився в Києві у залізничному технікумі, згодом — у драматичній студії при академічному театрі ім. І. Франка. Учасник Другої Світової війни. Актор Житомирського драматичного театру, згодом на журналістській ооботі. Від 1952 року в Тернополі. Працював у редакції газети «Вільне життя». 1965-73 pp. — завідувач літературної частини обласного музично-драматичного театру. Від 1979 року — на творчій роботі. Автор п’єс «Не тією стежкою» (1956), «Поема Золотої долини» (співавтор — К. Житник, 1961), «Солов’ї співають навесні» (1962), «Ціною любові» (1964), «Шлях до сина» (1968), «Троянди юності» (1978) та інші. Видав дві збірки «П’єси» (1973, 1979), монографію «Тернопільський драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка» (1981), оприлюднив низку театрознавчих статей та рецензій. Переклав іжраїнською мовою п’єси «Чортове плем’я» Г. Мухтарова (1971), «У полоні часу» О. Штейна (1974), «Дихайте економно» А. Макайонка (1987) тощо. Інсценізував твори В. Короленка «Без язика» (1979), «Ліс шумить» (2000), повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» (1987), Б. Грінченка «Під тихими вербами» (1995), М. Коцюбинського «Дорогою ціною» (1988). П’єси О. Корнієнка ставили в театрах України, а також Болгарії, Угорщини, Чехословаччини та в інших країнах. Окремі твори перекладено болгарською, литовською, російською мовами.

Окреме місце в доробку письменника посідає збірка «Родовий корінь» (1998), куди ввійшли його повісті, оповідання, мистецькі портрети подвижників нашої культури, літератури й театру, спогади. Її відзначено всеукраїнською премією ім. Уласа Самчука (2002).

Помер О. В. Корнієнко 13 лютого 2003 р. і похований на Микулинецькому кладовищі в м. Тернополі.

Корнієнко О. З.
П’єси. — Перевидання. — К.: «Дніпро», 1979. — 349 с.

У збірці вміщено п’єси «Ключі до щастя», «Ціною любові», «Шлях до сина», «Трояндовий цвіт юності», «Проба серця», які характеризуються важливістю порушених соціальних проблем, поглибленим психологізмом, щирим народним гумором, життєвою правдою.

Корнієнко О. З.
П’єси. — К.: «Дніпро», 1973. — 264 с.

В збірку увійшли п’єси «Ключі до щастя», «Ціною любові», «Солов’ї співають навесні», «Шлях до сина», які ще раз підтверджують, що автор сміливо порушує актуальні проблеми широкого громадянського звучання, надає творам високу емоційну наснаженість, наповнює щирим народним гумором.

Корнієнко О. З.
Родовий корінь : Повісті, оповідання, спогади — Т.: Поліграфіст, 1999. — 236 с.

«Родовий корінь» — збірка прозових творів відомого українського драматурга, письменника Олекси Корнієнка. В центрі уваги 80-річного автора — людські долі, життєві історії, які послужили основою для його повістей і оповідань, коротких новел із життя й побуту села у найважливіші періоди літопису народу. А ще — художні портрети видатних діячів української культури й мистецтва, з якими довелося зустрічатись письменникові на довгому шляху його життя.

Проза Олекси Корнієнка, крім суто художніх достоїнств, має ще й ту пізнавальну цінність, що належить перу сучасника, очевидця подій, повіданих у книжці, що викликає до неї й підвищений інтерес і довіру.

На початок

Підготувала Анастасія Ленчишин, провідний бібліотекар відділу краєзнавчої літератури та бібліографії

 

© Тернопільська обласна універсальна бібліотека, 2009

Розпочніть писати і натисніть enter для пошуку