(до Дня української писемності та мови)

 

Не бійтесь заглядати у словник:

це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля…

М. Рильський

Володіння словом здавна вважалося високим мистецтвом. Кожна людина бере участь у великому та безперервному процесі народження слова, вкладаючи в нього силу свого духу. Свіжою думкою, несподіваним образом мовець засвідчує рівень своєї культури. Ключ до мовних скарбів — у фантастичній лексичній щедрості соковитої та барвистої української мови — у словнику.

Сучасна лексикографія пропонує багато видів словників, які успішно використовуються в тій чи іншій галузі людської діяльності, серед них — тлумачні, словотворчі, морфемні, етимологічні, орфографічні та інші. Одні розкривають походження та значення слів, відзначають звукові зміни, яких зазнало слово, інші інформують про правильну вимову або вказують на особливості творення. Об’єднує словники одне — їм належить важлива роль у розвитку національної духовної культури. І справді, що здатне більше, ніж словник, підвищити комунікативну культуру? Тому їх заслужено називають супутниками цивілізації. М. Рильський слушно зауважував: «Неможливо уявити собі культурну людину, яка б не мала потреби в словнику, ніколи не заглядала до нього, ніколи ним не користувалась».

Пропонуємо Вашій увазі віртуальну виставку «У пошуках слова», на якій представлено словники української мови із фонду Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. Робота з ними формує лексикографічну компетенцію, сприяє досконалому оволодінню мовою, зокрема її ресурсами — мовними засобами.


Словник української мови : у 20 т. / НАН України ; голов. наук. ред. В. М. Русанівський. — Київ : Наук. думка, 2010. — 4 т. — (Словники України).

Вершиною словникарства є тлумачні словники, які достатньо повно подають лексико-фразеологічний склад мови з поясненням прямого й переносного значення, граматичних та стилістичних особливостей, наводять зразки вживання слова. Тлумачний словник національної мови є свідченням рівня цивілізаційного розвитку цього народу, його мовна історія, його мовний портрет.

«Словник української мови» у 20 томах — академічний тлумачний словник української мови, видання якого розпочато у 2010 році. Наразі видано 5 томів. Його головне призначення — служити фактором нормалізації мовної діяльності, бути високоякісним посібником для подальшого підвищення культури мови широких кіл населення. Дане видання значно розширює та ґрунтовно описує різноманітні шари української лексики, її розвитку через компактну гніздову подачу лексичного матеріалу. У ньому чітко відчувається пульс сучасного життя, зокрема щодо подання термінів, численних лексичних одиниць. Уживання слів і фразеологізмів проілюстровано цитатами з творів художньої літератури, преси, наукових видань. Словник успадкував форму попереднього одинадцятитомного академічного «Словника української мови» (1970—1980).



Словарь української мови : зібрала редакція журналу «Київськая старина» : у 4 т. / упоряд. з додаванням власного матеріалу Борис Грінченко. — Репр. відтворення вид. 1907 р. — К. : Лексикон, 1996. — 4 т.


Пишним яром української мови і через століття постає перед нами словник Бориса Грінченка, який відбиває багатство виражальних засобів української мови ХІХ — початку XX століття. Джерельною базою його були етнографічні та фольклорні праці, земські видання, а також записи, здійснені безпосередньо з уст народу. У словнику зібрана лексика, що широко використовувалася Тарасом Шевченком, Іваном Котляревським, Михайлом Коцюбинським, Панасом Мирним, Лесею Українкою та іншими майстрами української словесності. Олесь Гончар говорив, що в ньому зосереджено все, що «на той час вродило квітчасте поле живої української мови».

Словник насичений багатим і часто унікальним ілюстративним матеріалом.



Український орфографічний словник : близько 172 000 слів / НАН України, Укр. мовно-інформ. фонд, Ін-т мовознавства ім. О. Потебні ; за ред. В. Г. Скляренка. — 7-ме вид., перероб. і доповн. — Київ : Довіра, 2007. — 984 с. — (Словники України).


До найпоширеніших лексикографічних посібників належить орфографічний словник, який відображає сучасний стан літературної мови. Дане видання містить масив нової загальновживаної й термінологічної лексики, поширені терміни, географічні назви, неологізми. Словник є нормативним виданням, у якому правила написання слів, їх наголос та граматична характеристика узгоджені з принципами сучасного українського правопису.



Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики : 253 000 слів / уклад.: В. Т. Бусел [та ін.]. — Київ : Перун, 2004. — 896 c


«Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики», укладений на основі «Українського правопису», враховує лексичний матеріал, представлений у майже всіх орфографічних, тлумачних, енциклопедичних, термінологічних, фахових, галузевих словниках та енциклопедіях, виданих в Україні в другій половині ХХ — у перші роки ХХІ століть. Зведений словник певною мірою розв’язує питання повнішого відображення лексики сучасної української літературної мови. Крім загальновживаної лексики, наводиться основна термінологія новітньої науки й техніки, надбань людської культури, а також поняття, що визначають явища та реалії виробничого, побутового й духовного життя українського народу.



Орфоепічний словник української мови : у 2 т. / НАН України, Ін-т укр. мови, Ін-т мовознавства ім. О. Потебні, Укр. мовно-інформ. фонд ; уклад.: М. М. Пещак [та ін.]. — Київ : Довіра, 2001—2003. — 2 т. — (Словники України).


Орфоепічний словник української мови — принципово нова лексикографічна праця, яка належить до категорії фундаментальних академічних словників. Словник подає максимально простий і доступний опис фонетичних особливостей голосних та приголосних звуків у межах слова, який відповідає сучасній літературній нормі, пропонує пояснення варіативності вимови та наголошування, а також орфоепічних умов, що виникають в усному спілкуванні.



Етимологічний словник української мови : у 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук [та ін.] — Київ : Наук. думка, 1983—2012. — 6 т. — (Словники України).


Великим здобутком української лексикографії є створення «Етимологічного словника української мови», який подає інформацію про походження слова, його первісне значення, найдавнішу форму, зазначає, чи слово споконвіку належало мові-основі, чи воно запозичене, яким шляхом відбувалося запозичення, містить наукові припущення щодо того, як слово утворилося і яка ознака покладена в основу назви. Найхарактернішими особливостями даного видання є великий обсяг охоплених ним лексичних матеріалів української мови, які потребують саме етимологічного розкриття, і пов’язана з цим відносна стислість викладу. У словнику знаходять етимологічне висвітлення зафіксовані в XIX і XX ст. слова української літературної мови й українських діалектів, як здавна успадковані, так і запозичені з інших мов. Він охоплює матеріали пам’яток української мови.



Лучик, В. В. Етимологічний словник топонімів України: 3700 географічних назв / В. В. Лучик. — Київ : Академія, 2014. — 544 с. — (Nota bene!).


Власні географічні назви України налічують невизначену кількість одиниць у лексичній системі української мови. У пропонованому словнику подано етимологічний аналіз походження сучасних та історичних топонімів — найвідоміших географічних об’єктів України: міст, селищ, річок, озер, боліт, гір, печер, лісів, заповідників. Він вказує на час фіксації топонімів та їхнє походження через фонетичні відповідності споріднених основ, лексичне й дериваційне значення твірних морфем. Після кожного реєстрового топоніма наведено паспортні дані: інформація про характер позначуваного об’єкта, його локалізацію на місцевості в межах області, району й населеного пункту, варіанти топоніма або інші сучасні та історичні назви.



Словник фразеологізмів української мови / НАН України, Ін-т укр. мови ; уклад.: В. М. Білоноженко [та ін.]. — Київ : Наук. думка, 2008. — 1104 с. — (Словники України).


Зрозуміти душу народу, його історичний шлях просторами вічності допомагають характерні для мови поєднання слів — фразеологізми. У них віддзеркалюються світогляд, духовність, ментальність, естетичний світ і культура людини. Уміле використання їх надає мовленню масштабу та глибини, увиразнює його суть, потужно відлунює в думках і почуттях розвиненої особистості. У виданні представлено найуживаніші фразеологічні одиниці сучасної української мови, розтлумачено їх значення, подано широку дериваційну базу фразеологізмів і проілюстровано цитатним матеріалом. До словника додається покажчик, у якому відбито кожен повнозначний компонент фразеологічної одиниці з відсиланням та вказівкою на місце опрацювання реєстрового фразеологізму.



Забіяка, В. А. Світ фразеологізмів : етимологія, тлумачення, застосування : практичний посібник / В. А. Забіяка, І. М. Забіяка. — Київ : Академія, 2015. — 304 с.


Саме про аспекти фразеологізмів — етимологію, семантику, комунікаційну роль — йдеться в цьому виданні. Є в ньому і тлумачний словник найуживаніших фразеологізмів, і різноманітні вправи та завдання, робота над якими сприятиме збагаченню власного мовлення.



Головащук, С. І. Словник наголосів : понад 20 000 слів / С. І. Головащук. — Київ : Наук. думка, 2003. — 320 c. — (Словники України).


Дотримання норм наголошування й вимови є одним з неабияких показників культури усного мовлення. У пропонованому виданні враховано найскладніші випадки наголошування в сучасній українській літературній мові. Подаються численні тлумачні й синонімічні пояснення, а також додаткові граматичні форми відмінюваних слів, що дає можливість словникові наголосів виконувати й правописні функції.


Жайворонок, В. В. Велика чи мала літера? : словник-довідник : близько 10 000 номінацій / В. В. Жайворонок ; НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. Потебні. — Київ : Наук. думка, 2004. — 202 c.


Це перший в українській лексикографії словник-довідник, присвячений одному із складних розділів сучасної української орфографії — написанню слів і номінативних словосполучень із великої чи малої літери. Він включає географічні назви, назви політичних та громадських організацій, адміністративні найменування, назви посадових осіб, церковно-календарних та народних свят, знаменних дат, міфологічні, астрономічні, церковні, теологічні назви, документоніми тощо. Словник укладено згідно з правилами чинного українського правопису. Щодо написання тих груп назв, які зазначений правописний кодекс не охоплює, автор пропонує власні рішення, продиктовані усталеною практикою написання тих чи інших мовних одиниць з великої або малої літери.


Словник синонімів української мови : у 2 т. / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. Потебні, Ін-т укр. мови ; авт.-упоряд.: А. А. Бурачок [та ін.]. — Київ : Укр. думка, 2006. — 2 т. — (Словники України).


Українська мова за свою довгу історію виробила надзвичайно розвинену синоніміку, здатну задовольняти найрізноманітніші потреби мовного загалу в тому, щоб найменувати, передати те чи інше поняття з усіма його найтоншими відтінками і виразити всю гаму пов’язаних з ним емоційно-експресивних та оцінних нюансів. Даний словник, який нараховує близько 9200 синонімічних рядів, з достатньою повнотою подає синонімічне багатство української мови (на матеріалах літературної мови ХІХ—ХХ ст., діалектної та народнопоетичної лексики) із семантичними, граматичними, стилістичними характеристиками синонімів та прикладами їх уживання в контексті.


Гринчишин, Д. Словник паронімів української мови / Д. Гринчишин, О. Сербенська. — Київ : Освіта, 2008. — 320 с.


Щоб мовлення було нормативним, важливо розрізняти між собою пароніми — слова (пари слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Вони належать переважно до однієї частини мови, мають однакові граматичні ознаки. На відміну від синонімів — слів, що позначають близькі поняття і тому можуть заміняти одне одного — для паронімів така взаємозамінність неможлива. Перевірити значення паронімів можна за пропонованим словником. Основну увагу упорядники звертають на розкриття лексичного значення паронімів. З цією метою запропоновано коротке тлумачення цих значень, які допомагають розрізняти слова-пароніми і на сучасному етапі розвитку української літературної мови визнані як нормативні. Лексичне значення та особливості функціонування слів-паронімів допомагає розкрити також ілюстративний матеріал — цитати із художніх, наукових і публіцистичних творів. До слів, які потребують тієї чи іншої характеристики, зі стилістичного погляду подано відповідні ремарки.


Лозова, Н. Є. Дзвона чи дзвону? або -а (-я) чи -у (-ю) в родовому відмінку : словник-довідник / Н. Є. Лозова, В. Б. Фридрак. — 2-ге вид., допов. — Київ : Наук. думка, 2015. — 168 с.


Словник покликаний зорієнтувати користувача в правильному виборі закінчень родового відмінка однини іменників чоловічого роду на приголосний, що є одним із гострих питань сучасного українського правопису, і запропонувати стислі узагальнені рекомендації щодо вживання закінчень родового відмінка загальних та власних назв. До реєстру включено активну загальну лексику, широко залучені терміни різних сфер та найуживаніші неологізми, закінчення яких не завжди легко визначити.


Ставицька, Л. Українська мова без табу : словник нецензурної лексики та її відповідників : обсценізми, евфемізми, сексуалізми / Л. Ставицька ; Укр. наук. ін.-т Гарвардського ун-ту, НАН України, Ін-т укр. мови. — Київ : Критика, 2008. — 456 с.


Словник нецензурної лексики та її відповідників — перший такого штибу фундаментальний лексикон в Україні — подає точний опис, тлумачення й етимологію понад 5000 обсценних слів, висловів, стійких словосполучень та їх евфемізмів, зокрема еротичної лексики та сексуального сленґу, які побутують в усному мовленні, художній літературі, публіцистиці та медіях, у традиційному сороміцькому та сучасному міському фольклорі. До розгляду залучено лексичний матеріал XIX—XX століть, починаючи від словника Білецького-Носенка й «Енеїди» І. Котляревського і закінчуючи сучасними словниками, творами Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Оксани Забужко, Олександра Ірванця, Леся Подерв’янського та інших. Максимально взято до уваги регіональні, діалектні різновиди, а також соціальні, ґендерні та вікові властивості вокабулярів.


Головащук, С. І. Словник-довідник з українського літературного слововживання / С. І. Головащук. — Київ : Наук. думка, 2004. — 448 c. — (Словники України).


У довіднику розглядаються складні випадки українського літературного слововживання. Подано стислі поради, які саме слова чи словосполучення найдоцільніше вживати для передачі потрібного змісту, зроблено певні застереження щодо неправильного або небажаного, невдалого використання слів у тих або інших значеннях. У додатку вміщено список власних імен людей.


 

Підготувала Лариса Оленич, завідувач інформаційно-бібліографічного відділу

© Тернопільська обласна універсальна бібліотека, 2015

Розпочніть писати і натисніть enter для пошуку