— Михайле Михайловичу, минуло перших сто днів з часу вашого призначення на посаду очільника

виконавчої влади краю. Термін порівняно невеликий, однак, знаємо, що вдалося зробити вже чимало…

— Я справді поспішаю працювати. Особливо щільний графік був у перші місяць-два, коли намагався

предметно та глибоко вивчити проблеми Тернопільщини. Відтак вдалося визначити пріоритетні

напрями розвитку в кожній галузі — від сільського господарства та промисловості до культури, освіти

й медицини. Нині я чітко усвідомив, над чим потрібно працювати вже сьогодні і що потрібно робити

завтра. Скажу відверто, темп роботи взяли високий, окремі голови райдержадміністрацій підходили до

мене й казали, що не витримують, дехто хотів написати заяву про звільнення, та я всім радив:

зачекайте, попрацюйте на результат.

— Що можете виокремити, які події вас найбільше засмутили й порадували?

— Пригадую, я лише тиждень на посаді, а тут повінь, пливе Коропець. З одного будинку, де по вікна

стояла вода, чоловік виносить дівчинку на руках (як потім з’ясувалось, вона — інвалід). Коли ми разом

сіли в човен, він розповів мені, як попередня влада обіцяла йому і автомобіль, і візочок, і нову хату… І

так глянув на мене, мовляв, ти теж приїхав тільки обіцяти? Коли повертався з Коропця, думав про те,

що треба завжди відповідати за свої слова й ті обіцянки, які даємо людям. Нині за благодійні кошти ми

вже купили автомобіль і вручили цьому батькові на День незалежності. Плиередня влада виділила старе

занедбане приміщення, яке переобладнується під житло. І ми хочемо з допомогою благодійників, бо

держава на це коштів не виділила, довести його до ладу й переселити туди цю сім’ю.

А що потішило? Хвилюючою стала подія — відзначення Дня Державного Прапора, коли ми встановили

рекорд України, розгорнувши національне знамено навколо тернопільського ставу. Я бачив гордість в

очах і молодих людей, і сивочолих. А ще порадували цьогорічні «Лемківські дзвони». Резонанс був

великий. Уже приїжджали сусіди з Івано-Франківська, просять кілька місць, щоб збудувати лемківські

хати представників своєї області. І наші райони ще побудують. Я тільки хочу, щоб вони не були

однаковими. Плануємо, як Бог дасть, дочекати Різдва, провести там лемківські колядки. А на

майбутнє, щоб там був музей просто неба — наш тернопільський Пирогів.

— Очоливши виконавчу владу Тернопільщини, ви одразу виступили з почином «Відродимо село —

оживимо землю»…

— Я побував майже в усіх районах, у багатьох селах, побачив, що більшість із них у занедбаному стані.

Якщо не відродимо села й не піднімемо на вищий рівень праці селянина, не дочекаємося розвитку

Тернопілля й України загалом. Тож передусім поставив завдання: провести своєрідну інвентаризацію

кожного села, селища, містечка та міста, аби чітко знати, що потрібно робити надалі для відродження

конкретного населеного пункту. Буде зібрано також інформацію про ефективність використання землі. І

туди, де вона заросла бур’янами чи стоїть облогом, запросимо інвесторів, насамперед місцевих.

До речі, саме на місцевих інвесторів робимо ставку й у будівництві шкіл майбутнього. Скажімо, Герої

України Олег Крижовачук та Іван Гута такі навчальні заклади споруджують у рідних їм Скориках і

Васильківцях. Тут діти вже із сьомого класу зможуть долучатися до хліборобської професії. А вона нині

теж потребує знань, адже сільськогосподарська техніка комп’ютеризована. До того ж хлопчики й

дівчатка матимуть змогу опанувати фах водія, навчитися керувати скутером. Для учнів облаштують

басейни, спортивні майданчики зі штучним покриттям, спортзали. Подбають також про обладнання

спеціалізованих класів з хімії, фізики, природознавства, української мови та з поглибленого вивчення

іноземних мов.

Третя така школа, яку маємо намір здати в експлуатацію до кінця нинішнього року, з’явиться в

Синькові Заліщицького району. До її оновлення докладає зусиль уродженець села, відомий бізнесмен

Дмитро Фірташ. Звісна річ, крім цього, маємо подбати і про належний стан місцевого дитсадка,

фельдшерсько-акушерського пункту, пошти, крамниць, сільської дороги.

— Подейкують, ви маєте відчутну підтримку в Києві. Адже, якщо подивитися на конкретні результати

роботи, вам вдалося залучити в область з центру серйозні кошти…

— Найперше, я не випрошую в Києві грошей, а чітко й аргументовано пояснюю: ось це робимо ми, а на

це потрібне фінансування з державного бюджету. За період, відколи мене призначено на посаду голови

ОДА, в Тернопільську область залучено з держбюджету додатково понад 40 мільйонів гривень. Я

зрозумів, якщо до справи підходити ґрунтовно, аргументовано, — то керівники держави завжди йдуть

назустріч. Таким само чином здобули для області 11 мільйонів гривень для соціальних проектів. Мову

про ці кошти вели не один рік, і ось нарешті вдалося залучити їх до Тернопілля. Це гроші на добудову

й ремонт кількох сільських шкіл і водогону в Козові. Роботи на всіх об’єктах уже відновлено й ми

активно використовуємо останні теплі дні, аби завершити ремонти до кінця листопада. Виділяють нам

фінансові ресурси на спорудження об’їзних доріг навколо Теребовлі, Бережан і Тернополя.

Окремо хочу торкнутися проблеми добудови обласного архіву. Нарешті маємо змогу завершити цей

довгобуд, на нього в держбюджеті заплановано 18 мільйонів гривень. Нині ми робимо термінову

будівельну експертизу об’єкта, щоб встигнути використати кошти ще цьогоріч. До речі, роботи там

виконуються вже більше місяця: завершимо скоро і спорудження даху за сучасними технологіями,

підводимо газ та електроенергію. На черзі — внутрішнє опорядження, монтаж і підключення сучасної

апаратури.

— А як справи з відомим тернопільським довгобудом — обласною бібліотекою?

— Розкажу один цікавий епізод. Іще на зустрічі в Президента, коли мене призначали головою

Тернопільської облдержадміністрації, Віктор Федорович запитав: «А ту бібліотеку, на яку ми виділяли

кошти для утеплення вікон та дверей у 2004 році, вже здано?». Я відповів, що ні. «Тоді нам випало її

відкривати!» — сказав Президент. Віктор Федорович відразу дав відповідне доручення прем’єрові. Той

також вислухав мої пропозиції й доручив Міністерству фінансів включити нашу бібліотеку до числа

пускових об’єктів на 2011 рік. Тепер до кінця вересня маємо подати стратегію використання

приміщення бібліотеки й визначити суму на її добудову. Я переконаний, що це буде бібліотека

майбутнього — зі спеціально обладнаним лінгвістичним залом, де можна проводити конференції, як

мінімум, чотирма мовами, залом для проведення літературних вечорів, арт-кафе, читальнею, де можна

зайти до найвідоміших бібліотек світу через Інтернет тощо.

— Щодо старого приміщення бібліотеки, то маю ідею створити в ньому обласний музей Тараса

Шевченка. Така думка виникла, коли долучився до спорудження пам’ятника Кобзареві в Смиківцях, де я з сім’єю живу. Керівник місцевої «Просвіти» сказав, що було б добре, аби в селі був

ще й невеличкий музей Шевченка. Я почав займатися цією темою, читати про перебування Тараса

Григоровича на Тернопіллі і зрозумів: нам потрібен великий музей. Мені видається, ця ідея повинна

об’єднати всіх тернополян. А коли поділився нею з Президентом, Віктор Федорович тут же дав

доручення прем’єру й визначив терміни: здати бібліотеку до Дня незалежності 2011 року, а музей — до

дня народження Шевченка в березні 2012-го. Терміни, звичайно, дуже стислі, але, я переконаний, ми з

цим упораємося.

— Михайле Михайловичу, як складається ваша співпраця з обласною радою?

— Наші стосунки, можна сказати, перебувають на стадії взаєморозуміння, за що я дуже вдячний і

голові обласної ради Олексієві Кайді, і депутатському корпусу. І в цьому, зрештою, немає нічого

дивного, адже ми працюємо в єдиному напрямі — розбудови нашого краю. Досить тісно

співробітничаємо, немає жодного дня, коли ми з головою облради кілька разів не поспілкувалися б.

Потрібно — я йду до нього, є необхідність — він піднімається до мене, а то подеколи й скасовуємо якісь

менш важливі зустрічі… Мені подобається такий стиль — ми не торкаємося великої політики, а

займаємося проблемами області. На мою думку, найбільша політика — це та, щоб область засіяла,

нормально підготувалася до зими, щоб люди мали хорошу роботу й достойну зарплату. А решта — за

великою політикою.

— Окремі депутати облради заявляють про спроби політичного тиску з боку виконавчої влади області

напередодні місцевих виборів…

— Я дуже серйозно ставлюся до таких заяв і конкретно відреагую на кожен факт, якщо він матиме

місце. Мав уже кілька розмов з головами районних державних адміністрацій, на адресу котрих були

звинувачення. Наразі факти ці не підтверджуються. Але ще раз наголошую і застерігаю: якщо

виявиться конкретний доведений факт агітації за одну політичну силу і спроба тиску, то такий голова

РДА однозначно буде звільнений зі своєї посади. З цього приводу провів нараду з керівниками

райдержадміністрацій, на якій наголошував: наше головне завдання — забезпечити чесне прозоре

волевиявлення громадян. їхнє завдання і моє як представника Президента — об’єднати всі політичні

сили краю для розв’язання нагальних проблем.

— Михайле Михайловичу, у вашої улюбленої поетеси Ліни Костенко є такі рядки: «Я в людей попрошу

тільки віри». Тож на втілення яких ваших задумів на посаді голови облдержадміністрації можуть у

подальшому сподіватися краяни?

— Задумів багато. Про окремі вже розповів. Нині готуємо обласну програму «Годівниця», мета якої —

дати селянинові можливість придбати якісне стадо великої рогатої худоби й займатися виробництвом

молока в себе на господарці. Декотрі плани, як я вже наголошував, починаємо втілювати в культурному

житті краю, в туристичній царині. Ось лише свіжий факт. Уклали угоду й почали активно готувати

відповідну документацію для розташування біля Марійського духовного центру в селі Зарваниці

спортивно-відпочинкового комплексу. Прийматиме він майже 800 гостей у дво- та чотиризірковому

готелях. Цей проект за суто австрійські інвестиції плануємо втілити в життя впродовж двох років. Для

спорудження комплексу використовуватимуть будівельні матеріали, які випускають чи видобувають на

Тернопільщині. Тут мають працювати 70 відсотків місцевих мешканців. Як відомо, християнська

святиня в Зарваниці входить до двадцятки Марійських центрів світу. її відвідують чимало прочан із

різних країн. Також до проекту залучатимемо й Тернопільський аеропорт, який ми реанімували, він

уже пройшов відповідну сертифікацію. Тут опікуватимуться чартерними рейсами.

Одне слово, задумів багато, тож докладатимемо для їх втілення максимум копіткої та сумлінної праці.

Маю за честь разом із громадою краю робити ці та інші добрі справи.

— Щиро бажаємо вам, щоб здійснилося все задумане, щоб народжувалися нові починання, спрямовані

на розквіт Тернопільщини.

— Щиро дякую!

Розпочніть писати і натисніть enter для пошуку