— Михайле Михайловичу, 23-го вересня минає 100 днів з часу вашого призначення на посаду голови ОДА. Цей час

показав, що ви задали просто несамовитий темп роботи. Очевидно, ви ставили перед собою дуже високу планку. Чи

вдалося її підкорити?

— Дякую за таку оцінку моєї скромної праці, але я справді поспішаю працювати. Особливо щільний графік був у

перші два-три місяці, коли я намагався предметно і глибоко вивчити рроблеми Тернопільщини. Відтак вдалося

зробити для себе повну інвентаризацію області, визначити пріоритетні напрямки розвитку в кожній галузі — від

сільського господарства та промисловості до культури, освіти і медицини. Нині я уже чітко розумію, над чим

потрібно працювати вже сьогодні і що потрібно робити завтра.

Я також усвідомив, що, на жаль, не зможу виконати поставлені перед собою завдання з існуючою командою. Скажу

відверто — дехто з голів РДА уже підходив цо мене, казав, що не витримує темпу і хотів написати заяву про

звільнення, але я всім даю одну й ту ж пораду: почекати і попрацювати на результат. Я чудово усвідомлюю,

наскільки високий нині дефіцит кваліфікованих кадрів, тому даю шанс усім, а тим, хто не справиться, запропонуємо

працювати на інших посадах.

— П’ять років в Україні керували помаранчеві та біло-сердечні популісти, і Тернопільщина завжди давала за них

найбільше голосів. Натомість, окрім дотації, якісь серйозні кошти в область з центру не надходили. Чи змінилася

ситуація зі зміною влади?

— Почну з кінця запитання. За період, відколи мене призначено на посаду голови ОДА, в Тернопільську область

залучено з Держбюджету додатково понад 40 мільйонів гривень. Щодо першої складової запитання, то скажу так: за

цих п’ять років попередники втратили унікальний шанс створити на Західній Україні історичну замкову оазу. Хіба

на Сході хтось критикував би їх за те, що на Тернопіллі реставрували замки? Та ні! У них же такого нема. Тож

можна було залучити до нас величезні кошти, але цього не зробили. За «регіонала» Яцуби, коли той був

віце-прем’єром, було прийнято державну програму про створення історико-архітектурного заповідника «Замки

Тернопілля» і виділили під це мільйони гривень, а ось за помаранчевих та бютівських урядів не надійшло жодної

копійки! Зате їхні ставленики «відзначилися» на людській біді після повені 2008 ррку — значну частину виділених

коштів просто розікрали. Взагалі нині у нашій області найбільше недобудованих приміщень і найбільше карних

справ із зловживань з бюджетними коштами!

Що вдалося змінити нам? Найперше, я не випрошую в Києві грошей, а чітко і аргументовано пояснюю: ось це

робимо ми, а на це потрібне фінансування з Держбюджету. І Президент, і Прем’єр-міністр завжди йдуть назустріч.

Таким чином уже вдалося добути для області 11 млн. грн. із Держбюджету для соцпроектів. Мова про ці кошти

велася не один рік, і аж нарешті вдалося залучити їх на Тернопілля. Це кошти на добудову і ремонт кількох

сільських шкіл та ремонт водогону в Козові. Роботи на всіх об’єктах уже відновлені, і ми активно використовуємо

останні теплі дні, аби завершити їх до кінця листопада. Виділяють нам також кошти на будівництво об’їзних доріг

навколо Теребовлі, Бережан і Тернополя.

Окремо хочу торкнутися проблеми добудови обласного архіву. Нарешті маємо можливість завершити цей довгобуд,

на нього окремим рядком в Держбюджеті виділено 18 млн. грн. Нині ми робимо термінову будівельну експертизу

цього об’єкта, щоб встигнути використати ці кошти ще цьогоріч. До речі, роботи ми там уже проводимо більше

місяця: завершуємо дах за сучасними технологіями, підводимо газ та електроенергію. На черзі — роботи з

внутрішнього облаштування, монтажу та підключення сучасної апаратури.

У найближчій перспективі — добудова обласної бібліотеки. Ще на зустрічі в Президента, коли

Віктор Янукович призначав мене головою ТОДА, він запитав: «А та бібліотека, на яку ми виділяли кошти для

утеплення вікон та дверей у 2004 році, вже здана?» Я відповів, що ні. «Тоді нам випало її відкривати!» — сказав

Президент. Нещодавно я нагадав йому про ту розмову, і Віктор Федорович відразу дав відповідне доручення

Прем’єру. Коли ж я підійшов до Миколи Азарова, той підтвердив, що доручення є, вислухав мої пропозиції і доручив

Міністерству фінансів включити нашу бібліотеку до числа пускових об’єктів на 2011 рік. Тепер до кінця вересня

маємо представити стратегію використання приміщення бібліотеки та визначити суму на її добудову. Зрозуміло, що

сума ця не обмежиться очікуваними 32 млн. грн., адже тоді це буде бібліотека, до якої просто перевеземо книги і

поставимо їх у стелажі. А я хочу, щоб це була бібліотека майбутнього. Бачу її обов’язково зі спеціально обладнаним

лінгвістичним залом, де можна буде проводити конференції, як мінімум, чотирма мовами, залом для проведення

літературних вечорів, арт-кафе, читальним залом, де можна зайти до найвідоміших бібліотек світу через Інтернет.

Що цікаво, як тільки я публічно порушив тему бібліотеки, з боку міської ради та інших інституцій влади почали

надходити пропозиції продати старе приміщення бібліотеки. З’явилося дуже багато охочих нагріти руки на продажу

або оренді того приміщення. Тоді у мене й виникла ідея створити в старому приміщенні бібліотеки музей Тараса

Шевченка. З одного боку, це дуже важлива духовна справа, а з іншого — таким чином є змога залучити кошти з

Державного бюджету для реконструкції приміщення.

— Можливо, там варто створити спільний музей двох геніїв — Тараса Шевченка і видатного сина Галичини Івана

Франка?

— Дуже гарна ідея, тим більше, що Франко часто бував на Тернопіллі і писав про речі, які нам близькі. Та й площа

приміщення на бул. Шевченка це цілком дозволяє. Можна обговорити цю ідею на сторінках вашої газети. А наразі

найголовніше, щоб ми відбили бажання продавати це приміщення.

— Нині найбільший головний біль — це те, що область на 70% дотаційна. Чи є у вас план подолання депресивності

регіону?

— Це дуже складне питання. Справа у тому, що Тернопільщина надзвичайно густо населена область, тож у нас дуже

багато соціальних об’єктів, які «падають» на бюджет, — шкіл та лікувальних закладів. Донбас, скажімо, ще більше

густо населений, але у нас немає ні металургії, ні вугільних шахт, які рятують мегаполіси на Сході. Зате ми маємо

замки, кар’єри природних покладів та чудові землі, тож повинні реалізовувати свій потенціал, адже, не дай, Боже,

дійдемо до того, що область як депресивний регіон ще розформують. Маємо зробити усе можливе і неможливе, щоб

цього не сталося, щоб стати самодостатніми. До кінця вересня кожна РДА має подати своє бачення розвитку свого

району, ці програми ми узагальнимо, а наприкінці року я буду вже обласну програму розвитку представляти в

Кабміні. Але, ви знаєте, так мляво виконується це моє доручення, що викликає серйозне занепокоєння. Поки що на

належному рівні працюють керівники Гусятинського, Монастириського і Бучацького районів, до решти маю

ґрунтовні зауваження.

Поза тим на 2011 рік можу вже назвати кілька стратегічних об’єктів, які ми плануємо завершити. Про бібліотеку і

музей я вже розповідав, а ще збудуємо школу у Великому Ходачкові, відремонтуємо онкодиспансер — накриємо та

утеплимо (цей об’єкт «потягне» не менше 20 млн. грн.). Працюємо над важливим інвестиційним проектом: біля

Зарваниці плануємо спільно з католицькою церквою збудувати готельний комплекс, а поряд з ним — ігровий зал та тенісні корти, що дозволить працевлаштувати кілька десятків мешканців довколишніх сіл. Відомий аграрій з Гусятинщини Іван Гута, залучивши кошти через Лондонську біржу, збудує кілька потужних зерносховищ. У Борщівському районі планується будівництво гіпсокартонного заводу. У задумах є кілька цікавих проектів із енергозбереження.

— Як за період 100 днів у вас вибудувалися стосунки із законодавчою гілкою влади? Адже, як відомо, до вас через

постійну конфронтацію між виконавчою та законодавчою гілками влади область лихоманило, облрада висловлювала

недовіру вашим попередникам Чижмарю і Сухому. Як вам вдалося цього уникнути, тим більше в такий напружений

час, як перед місцевими виборами?

— Передусім я хочу подякувати голові обласної ради Олексієві Кайді та депутатському корпусу за розуміння.

Процеси відбуваються непрості, але я відчуваю, що ми йдемо в єдиному напрямку розбудови нашого краю. У нас досить тісна співпраця, і немає жодного дня, коли б ми з головою облради кілька разів не поспілкувалися. Потрібно — я йду до нього, є необхідність в Олексія Петровича — він піднімається до мене, ми відміняємо усі зустрічі і спілкуємося. Мені подобається такий стиль — ми не торкаємося великої політики, а займаємося проблемами області. На мою думку, найбільша політика — це, щоб в області було засіяно, щоб нормально підготуватися до зими, щоб люди мали нормальну роботу і достойну зарплату. А усім іншим нехай займаються великі політики.

До речі, нині звучать заяви про спроби політичного тиску з боку виконавчої влади. Я дуже серйозно ставлюся до

них, конкретно реагую в кожному випадку. Мав уже кілька розмов з головами районів, на адресу яких були

звинувачення. Наразі факти ці не підтверджуються, але якщо буде конкретний доведений факт, то такий голова РДА

однозначно буде звільнений. Моє завдання як представника Президента — об’єднати всі політичні сили краю для

вирішення нагальних проблем.

— А чи є на даний момент якесь світло в кінці тунелю у вирішенні таких нагальних для Тернополя проблем, як

функціонування аеропорту і вивезення з міста сміття, угода про що закінчується разом з каденцією Романа

Заставного — 31 жовтня?

— Аеропорт буде! Це — однозначно. Тут дуже важливо, що свого часу голова облради зайняв принципову позицію і

не дав його розікрасти. Тепер потрібно, щоб летовище запрацювало. Така спроба уже здійснювалася, але той проект був недосконалим і не мав шансів на успіх. Проте він продемонстрував, що аеропорт у Тернополі нині може функціонувати. Ми маємо чудове географічне становище, і те, що сьогодні не працюють ані Вінницький

аеропорт, ані Хмельницький, та й у Рівному величезні проблеми, — шанс для Тернополя.

Нині наш аеропорт пройшов сертифікацію, призначений новий директор, бо попередній з обов’язками не впорався. А

на останній моїй зустрічі з Прем’єр-міністром Микола Азаров сказав, що хоча аеропорт — комунальна власність,

центральним органам влади його доля небайдужа, і Кабмін готовий підключитися до вирішення нашої проблеми.

Крім того, нині є один зацікавлений інвестор, який також має бажання долучитися до запуску аеропорту. Головне —

не прогадати. Адже ми вже маємо гіркий досвід з недобросовісним інвестором, який мав завуальоване бажання

знищити наш аеропорт, і, щоб цього не допустити, облрада змушена була судитися…

Що стосується сміття, то нині ця проблема актуальна не лише для Тернополя, а й для низки райцентрів, адже

паспортизованих сміттєзвалищ в області дуже мало. Проте останнім часом, дякуючи ЗМІ, до нас ледь не щотижня

почали надходити інвестиційні пропозиції на предмет сміття. Ні для кого не таємниця, що в Європі цей бізнес —

один з найприбутковіших. З часом у цьому питанні все владнається і в нас. Але нині мене турбують незадовільні

темпи рекультивації Малашівського сміттєзвалища та інертність міської влади. Декому видається, що після виборів

проблема зніметься сама собою. Це не так, і мені прикро, що проблематика, яку нині має вирішувати міська влада

Тернополя, переходить до нас, в облдержадміністрацію. Будинки не здаються в експлуатацію — люди йдуть до нас,

адже в міськраді їх навіть не приймають, електрику відключають — йдуть до нас, не вивозять сміття або вивозять у

неналежні місця — знову шукають правди в ОДА. Мене переконують, що це свідчить про високий авторитет обласної влади, але мене це не тішить. Турбує, чому такий низький авторитет міського керівництва?

— Михайле Михайловичу, за короткий час ви дуже багато встигли і багато робите — це громадськість належно

оцінює, але та ж громадськість очікує від вас радикальніших дій у кадрових питаннях. Час вимагає

перезавантаження влади, а в області воно відбувається дещо повільно. Чому?

— Я ніколи не роблю поспішних висновків, і через це дав можливість кожному себе проявити. За підсумками 9-ти

місяців з початку року зроблю серйозні оргвисновки. Протягом жовтня-листопада і в ОДА, і в цілому ряді РДА відбудуться значні зміни. Звичайно, для мене це дуже болюча тема, адже йдеться про людські долі, але я не маю права миритися з нахабством, байдужістю та бездіяльністю чиновників, а у владі поки що такі є. Є й ті, хто намагається займатися політиканством, будучи на державній посаді. Вважаю своїм обов’язком спам’ятити їх і всіх, хто живе лише 31-им жовтня. Це, звісно, важлива подія з точки зору формування місцевих органів влади, проте чітка президентська вертикаль збережеться і після місцевих виборів. І це всім потрібно усвідомлювати, а інакше не наведеш порядку. Необхідно, щоб передвиборча кампанія не перетворилася на чергове плюндрування всіх і вся та спалення мостів за собою.

— Від політики перейдемо, так би мовити, до видовищ. Уболівальників тернопільської «Ниви» дуже турбує доля команди, яка нині перебуває у жалюгідному становищі. Який ви вбачаєте шлях виходу?

— Я підтримую ідею створення народної команди. Мене дуже болить становище, в якому нині опинилася «Нива». Я знаю і пам’ятаю її славні традиції та історію, і коли прийшов на посаду, то відразу почав шукати шляхи порятунку. Нині клуб має величезні борги, проте вдалося знайти відразу двох серйозних інвесторів, які наразі обдумують пропозицію. Проте в мене до них одна вимога — «Нива» повинна бути народною командою. Це європейський принцип — 50%+1 акція відходять інвестору, адже він вкладає кошти, якусь частину ділять між собою обласна та міська влада, аби, як то кажуть, бути «в темі», і приблизно 15%+1 акцію мають уболівальники, які завдяки своїй частці можуть блокувати вибори президента клубу і всього правління. А нашим завданням буде створення не менше двох ДЮСШ, виховання місцевих кадрів, яких можна буде продавати в інші клуби з фінансовою користю для команди. У «Ниві» за такого принципу будуть грати переважно місцеві вихованці.

Я знайомий з більшістю президентів футбольних клубів нашої прем’єр-ліги, і вони однозначно визнають, що така

модель — найкраща. Єдине, що нині нас турбує, — борги «Ниви», які складають сотні тисяч гривень. Нам потрібно

їх закрити, і ми працюємо в цьому напрямку, проте, наприклад, з міською владою Тернополя про цю проблему

навіть нема з ким говорити. Ви подивіться, що вони зі стадіоном зробили! Вони шукають лише вигоду для себе…

— А як же теперішні власники «Ниви»?

— Це порядні і небайдужі люди, які дуже переживають за «Ниву», проте усвідомлюють, що не в змозі нині

утримувати клуб. Я розмовляв з ними, вони не проти передати клуб у надійні руки.

Розпочніть писати і натисніть enter для пошуку