Перших сто днів на посаді голови ОДА. Якими вони були для Михайла Цимбалюка? Що вдалося зреалізувати за цей

час із задуманого? Що розчарувало? Про це — відверто у сьогоднішньому інтерв’ю.

Є результат — є і задоволення

— Михайле Михайловичу, як ви вважаєте: чи були перші сто днів на посаді голови ОДА успішними для вас, вашої

команди і області?

— Про це нехай судять краяни. Та я завжди дотримувався принципу: перший — як останній і останній — як

перший. Доводилося працювати у вихідні, допізна. Але я об’їздив всю область, побував у всіх районах, тих больових

точках, які потребують вирішення насамперед. За цей час у трьох населених пунктах завершили газифікацію,

відновили будівництво Мельнице-Подільського газопроводу, що дуже важливо. Бо якщо область в цілому

газифікована на 78 відсотків, то Борщівський район лише на 39. Я відчув, що людям це болить, природне паливо

надзвичайно потрібне, адже Борщівщина — край вирощування овочів.

Крім цього, розпочато й інші проекти, які будуть втілені до кінця цього або наступного року.

— І все-таки щодо команди. Інколи складається враження, що облдержадміністрація — це одна людина: голова. За

один день ви можете побувати у різних куточках краю, на різних об’єктах. Інколи навіть журналісти за вами не

встигають.

— Я зовсім не хочу сказати, що мені тяжко. Бо робота, коли є результат, приносить задоволення. Але… Є група

людей, однодумців, та це ще не команда. Команда сформується, думаю, десь під кінець року — як тут, в області, так

і в районах. Не таємниця, що ряд голів райдержадміністрацій не відповідають вимогам сьогодення і тому ритму,

який задає час. Дехто уже пише заяву на звільнення. Я даю шанс, підтримую. Дещо низький рівень виконавчої

дисципліни і в ОДА. Частина людей з досвідом пішла. Тепер слід навчити багато чому інших.

Лікуватися — у нормальних умовах


— Минулої п’ятниці ви побували в обласному онкологічному диспансері, де вручили сучасне обладнання на більш як

790 тисяч гривень.

— Ця апаратура дуже потрібна. Однак суттєвого поліпшення потребує і стан приміщень диспансеру. Прикро, що у

таких складних умовах працюють і медики, і лікуються важкохворі люди. Тому за місяць часу ми повинні цей

об’єкт включити у програму державного фінансування 2011 року. Сподіваюся, що обласна рада нас підтримає і

виділить, в якості співфінансування, певну суму і з обласного бюджету. Щодо обладнання, то є також моя особиста

домовленість з благодійним фондом Пінчука про додаткову поставку саме для онкологічного диспансеру.

— Ще одна тривожна тема. Як знаєте, збільшується кількість хворих на «штучній нирці».

— Саме тому уже прийняте рішення про відкриття ще одного сателітного відділення у Кременці. На жаль, місцеві

чиновники не дуже охоче йдуть на співпрацю. Розумію: створюються певні незручності колективу лікарні, адже

необхідно проводити реконструкцію. Але, головне, пацієнти з Шумського, Кременецького, Лановецького, частини

Збаразького і навіть Зборівського районів зможуть отримувати тут життєво необхідну допомогу, а не їхати за нею аж

до обласного центру.

Також у Підволочиській ЦРЛ до жовтня маємо здати сучасний операційний блок з новітнім обладнанням. Тобто це ті

проекти, які встигли зреалізувати у напрямку медицини. Є плани і стосовно нашої університетської лікарні. Маємо

тут прекрасні високопрофесійні кадри. Але що стосується очної хірургії — їдемо до Чернівців, оперативних втручань

на серці — до Львова, Києва, заміни суглобів — теж у клініки за межами області. Часто просто не вистачає новітньої

апаратури. І тому обласна адміністрація спільно з обласною радою повинні все зробити, аби ми тут, на місці, мали

потужну базу охорони здоров’я.

Завданням, номер один є і переведення паливних лікарень на автономний режим аби отримувати гарячу воду

цілодобово.

Дітям — сучасні школи

— Михайле Михайловичу, ви активно взялися за будівництво нових, реконструкцію старих шкіл.

— Хочу зупинитися на кількох моментах. Насамперед, дякуючи позиції Прем’єра, відновлено фінансування для

завершення будівництва Устецької школи Заліщицького району. З 2008 року зведення цього навчального закладу

було, фактично, кинуте напризволяще, споруда, навіть не накрита, не була внесена ні у які плани подальшого

фінансування. П’ять з половиною мільйонів виділених державою гривень дозволять зробити школу найсучаснішою.

Приємно, що поступили кошти і на завершення школи у селі Скориках Підволочиського району, які область чекала

ще з минулого року.

Щось подібне маємо у Кальному Зборівського району. Держава виділила кошти для завершення будівництва нової

частини школи. Але проектанти і тодішня влада не запланували, що робити зі старою половиною. У новій частині є

сучасні вікна, опалення, всі умови. А у шести класах старої — ніхто не передбачив, що там теж треба міняти вікна,

двері — школа сімдесятилітньої давності. Тепер про це треба подбати.

Ще попередній Президент був на відкритті Возилівської школи на Бучаччині. Але обладнання на мільйон гривень

так і залишилося непроплаченим, зависли борги перед постачальниками. Уряд посприяв нам — і в область уже

надійшли ці кошти, мільйон гривень для розрахунку за обладнання.

Дивує інколи ставлення нас самих до того, що можна зробити ліпше. Ось побував я у Панівцях Борщівського району.

Проект школи — ще радянської доби, низька якість виконаних робіт. Зараз вживаємо усіх заходів, аби, маючи

державні кошти, здати школу, причому зовсім іншої якості.

Маємо напрацювати освітні плани на наступний рік. Хоча б ще п’ять шкіл в області звести, довести до ладу за

кошти державного бюджету. Це мають бути сучасні навчальні заклади з басейном, спортзалами. До речі, ми

зініціювали і зараз проводимо конкурс на кращого директора. Підсумки підіб’ємо до Дня працівників освіти, приз за

перше місце — автомобіль.

Будуть і цінні подарунки, аби підняти престиж учителя. А взагалі, де є потужний керівник, там все ладиться у

школі.

А в бібліотеці — музей Шевченка

— Михайле Михайловичу, десятки літ чекає переселення обласна бібліотека імені Затонського. Змінювалися обласні

керівники, обіцяли багато, але… У тісних книгосховищах нищаться раритетні видання, під дощем і снігом

розсипається довгобуд. Якщо чесно, вже навіть якось незручно порушувати це питання.

— Тим більше приємно, що, нарешті, з цього приводу є розуміння, і підтримка перших осіб держави. Минулого

тижня я зустрічався з Прем’єр-міністром. За дорученням Президента є рішення про добудову нашої бібліотеки. До

кінця вересня ми повинні виробити стратегію: якою повинна бути ця бібліотека. Зараз працює робоча група, її

очолює мій заступник Ольга Гузар, адже необхідні кошти, а це мільйони гривень, які мусять бути закладені у

державний бюджет наступного року.

— Багато думок звучало і звучить з приводу теперішнього приміщення обласної бібліотеки. Були десь бізнесові

проекти аж до його продажу.

— Тож знову ж таки приємно, що є підтримка і Президента, і Прем’єра створити у цьому унікальному приміщенні в

центрі міста музей Тараса Григоровича Шевченка. Нашого генія, який відвідав немало місць Тернопілля, творив тут.

Думаю, таку ініціативу підтримають і краяни.

Запитуєте про терміни? Президент запевнив: до Дня незалежності 2011-го нова бібліотека мусить бути здана. А до

кінця року, після реконструкції старого приміщення, маємо відкрити музей. Це два таких грандіозних проекти, але

дуже приємно, що вони вже мають реальний термін втілення у життя.

— А до кінця цього року ви пообіцяли завершити обласний архів.

— Це справа моєї честі. Я тоді, у 2004 році, не встиг цього зробити. З одного боку, прикро, що мої попередники не

спромоглися закінчити будівництво. З іншого — мабуть, таки мені випало зробити найкращий в Україні обласний

архів. Для цього є вже все: воля, бажання, кошти і підрядник — ВАТ «Тернопільбуд», яке очолює Василь Лило.

— Завдяки вашій підтримці відбулося чимало культурних і релігійних заходів.

— Справді, ми продемонстрували, що влада не повинна очікувати, а допомагати громаді, церкві проводити різні

дійства. Як, приміром, цьогорічна проща у Зарваниці, де побували десятки тисяч вірян. Створити комфортні умови

— якраз завдання влади.

Або фестиваль лемківської пісні. Тішить, що він має продовження. В урочищі зводять будиночки, на Різдвяні свята

там знову задзвенить лемківськими колядками фольклорне свято. Нас підтримали наші сусіди — іванофранківці.

Дякую за це своєму колезі, голові Івано-Франківської ОДА Михайлові Вишиванюку. На більш високому рівні

старалися відзначити День незалежності, свято Державного Прапора. Днями відбувся фестиваль борщівської

вишиванки. Тобто, це те, чим Тернопілля може себе пропагувати іншим територіям, сусідам, іноземцям і

потенційним інвесторам.

Потенціал в економіці є

— А що вдалося зробити за цих ніби й довгих та водночас дуже коротких сто днів? Які, на вашу думку, галузі

регіону найбільш проблемні?

— Очікував більшого темпу розвитку промисловості. Наразі вживаю заходів щодо стабілізації роботи нашої «Ватри»

Потенціал є. Підприємство, яке в час кризи все-таки втрималося на плаву, виробляє нині світильники, аналогів яких

немає ні в Україні, ні в Росії: для підземних робіт, хімічної галузі, інших технологій, освітлення вулиць, стадіонів.

Була проблема у тому, що частина комплектуючих надходила з Росії, особливо скловироби. Виявляється, таку

продукцію можемо виготовляти і самі. І зараз над цим якраз працює склозавод у Плотичі.

Домовилися також з віце-прем’єром уряду Борисом Колесніковим, аби «Ватра» могла конкурувати з «Філіпсом» щодо

встановлення на наших основних аренах освітлення. Переконаний, що і «Ватра», і «Шредер» братимуть участь у

тендерах у Сочі щодо зимової олімпіади в Росії.

Низку серйозних економічних договорів має підписати «Оріон». Працює бавовняний комбінат, щоправда, не такими

темпами, як би хотілося. Мусимо посприяти у збуті продукції. Дивує, коли сьогодні для медичних закладів,

шкіл-інтернатів ми шиємо постільну білизну з китайської тканини, а не з тернопільської.

— Нині, по суті, знищений гігант місцевої промисловості — комбайновий завод.

— Прикро, адже у 2004 році були якраз непогані напрацювання щодо комбайнового заводу. А зараз побачив там

руїни, вирізали весь метал. Чесно, я не чекав такої позиції стосовно цього гіганта.

— Зате в області фактично запрацювали усі цукрові заводи.

— Це — позитив. Вирішуємо ситуацію і щодо Кременецького цукрового заводу, який нині не працює. Аби його

придбав реальний інвестор, який відновить роботу. Нинішнє завдання — створити потужну переробну галузь. В

області відроджується поголів’я свиней, птиці, ВРХ. Можемо уже з гордістю назвати відомих місцевих інвесторів, які

піднімають і соціальну сферу. Це — Іван Гута, Олег Крижовачук, Петро Гадз, Осип Гасюк, Іван Білик.

Якщо йдуть люди — значить вірять владі

— До вас на прийом приходять люди з різними проханнями. Чи встигаєте допомагати?

— Раз або й два рази у тиждень я приймаю громадян. І, якщо відверто, тут я зіткнувся з проблемою, коли окремі

державні чиновники непрофесійно, інколи й по-хамськи, грубо ставляться до людей, до тих бід, з якими вони

приходять в адміністрацію. Особливо на рівні районів. Невчасно розглядають заяви та готують відповіді. Часто це

звичайні відписки, без конкретики, зокрема, тим, хто скаржиться постійно. Але ж є Закон «Про звернення

громадян». І коли людина звертається більше двох разів, створюють комісію. Однак зауважу: просто так люди не

ходять. Насправді вони добиваються правди. І більшість їх проблем можна вирішити на рівні району, деякі навіть —

сільської ради. Кожен посадовець повинен чітко усвідомити — він служить громаді: не витримуєш, не можеш, не

хочеш — іди.

До речі, багатьох тривожить житло, яке не введене в експлуатацію. Люди мешкають у будинках, приміром, з 2006

року без водопостачання, каналізації, світла. Будівельний бум породив горе-інвесторів, які, забираючи гроші в

людей, не виконують своїх зобов’язань.

Взагалі на прийомі буває 50 і більше громадян. І коли допоміг комусь конкретно — це вселяє надію. Якщо люди

ідуть до нас — значить ще вірять владі. Це довір’я мусимо виправдати. Девіз мого життя: не грандіозні плани і

високі слова, а конкретні реальні справи на добро людям.

— Якщо ми вже торкнулися людського фактора, то хочу запитати таке. Наша область у числі небагатьох, де немає

соціального житла для бездомних людей. А це порушує їх права навіть щодо участі у виборах. Та й зимові холоди

недалеко.

— Я знаю цю проблему і сподіваюся, що спільно з міською владою вона буде вирішена. Розумію, що зараз всі

займаються виборами. Але після офіційної реєстрації кандидатів у мери хочу усіх запросити до розмови,

запропонувати соціальні проекти. Хай кожен не на словах, а на ділі зробить щось конкретне для міста.

31 жовтня життя не закінчується

— І наостанку. Опозиція уже звинува чує владу у політичному тиску на виборців.

— Коли будуть конкретні заяви, я зобов’язуюся спрямувати їх в прокуратуру і вимагати реального розслідування.

Поки що є загальні фрази, і це скидається на метод політичної боротьби. Знову ж таки наголошу: після офіційної

реєстрації хочу запросити усіх представників політичних сил до круглого столу, аби обмінятися думками щодо

проведення чесних і прозорих виборів. Також буде створена робоча група, яка розглядатиме і на сайті, і в

телефонному режимі звернення про порушення. Я хотів би, щоб ми всі пам’ятали: життя 31 жовтня не закінчується і

дуже важливо зберегти толерантність. Водночас нагадаю: саме на державні адміністрації покладено забезпечення

виборчого права громадян. Завдання влади — виділити приміщення, щоб були зв’язок, світло, вчасно встановлені

урни, привезені бюлетені, забезпечена їх охорона, рівні права і якість підготовки списків виборців. Усе інше — лише

політика, на якій дехто робить собі рейтинги. Я, слава Богу, маю можливість займатися конкретними справами. І

вважаю, що найвища політика — спішити робити людям добро. А перших сто днів — це лише передмова до роботи,

яка чекає попереду.

— Дякую за інтерв’ю. Успіхів вам у поліпшенні життя усіх краян.

Розпочніть писати і натисніть enter для пошуку