— Михайле Михайловичу, то якими ж були ці перші сто днів вашого Другого «губернаторства»?

— Цікавими, простими і непростими водночас. Якщо відверто, по-іншому уявляв ситуацію в

області, але виявилось чимало приємних моментів, на які не очікував. Тобто не все так погано. Є добрі

напрацювання з часів моїх попередників — і ми їх розвиваємо та втілюємо в життя. Нам вдалося створити ситуацію,

щоб центр подивився на нас по-іншому, ніж де було раніше. І ті кошти, які планувались ще із січня, нарешті пішли

в область. Відновили добудову архіву, кошти на це виділені повністю. Принципово вирішено питання і щодо

завершення будівництва обласної бібліотеки — фінансування буде закладено в державний бюджет наступного року.

— До речі, гарну ідею ви запропонували, щоб у її старому приміщенні створити музей Тараса Шевченка,

— Це цікава історична будівля, і мене обурило, що дехто волів би її продати. Став думати, як знайти їй гідне

застосування. А ідея визріла, коли долучився до спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку в Смиківцях. Керівник

місцевої «просвіти» сказав, що було б добре, аби в селі був ще й невеличкий музей Шевченка. Почав займатися цією

темою, читати про перебування Шевченка на Тернопіллі і зрозумів: він достойний мати в нас свій великий музей.

Мені видається, що ця ідея повинна об’єднати всіх тернополян. А коли поділився нею з Президентом, він тут же дав

доручення прем’єру і визначив терміни: здати бібліотеку до Дня Незалежності у 2011 році, а музей — до дня

народження Шевченка в березні 2012-го. Терміни, звичайно, дуже стислі, але я переконаний, що ми з цим

справимося.

Водночас стали виникати інші ідеї. Зокрема, щодо паспортизації пам’ятників Тарасові Шевченку на території

області. До речі, вона — третя в Україні, після Львівщини та Івано-Франківщини, за кількістю таких пам’ятників.

— А паралельно розгортається будівництво об’їзних доріг, добудова шкіл-довгобудів…

— Так. З минулого тижня вже активно працюємо на об’їзній у Теребовлі. Прийнято рішення продовжити

будівництво бережанської об’їзної. Дуже важливо, що траса Схід-Захід, яка пройде через Луганську,

Дніпропетровську, Черкаську, Вінницьку та Хмельницьку області, буде продовжена на Тернопільщину і Львівщину,

а не повертатиме з Хмельниччини на Рівненщину, щоб з’єднати Київ з Чопом. Побувавши в Тернополі, керівник

«Укравтодору» Володимир Федорович Демішкан сам переконався, що в нас є проблема з об’їзною — і прийнято

рішення, що ця автострада йтиме до Тернополя і між Смиківцями та Ступками буде об’їзна, яка з’єднається з

глибочецькою, а далі вже буде реконструкція на Львів. Це велика перемога, бо дає можливість зробити цю частину

об’їзної. Потім поведемо мову про відрізок Ступки — Смиківці за м’ясокомбінат. Тоді вже будемо міркувати і як

обійти село Петриків, але то вже дальша перспектива.

Окремим рядком виділені кошти на ліквідацію наслідків стихії 2008 року в с. Устечку Заліщицького району. Дуже

прикро, але школа там не будувалася два роки. Коли я показав прем’єру фотографії, в яких умовах навчаються

дітки, він тут же дав доручення — і впродовж цього тижня, думаю, ми накриємо це приміщення. Нині завдання,

щоб тих п ять мільйонів встигнути освоїти.

Є ще нагальна проблема, яку я не встиг розв’язати, — це школа-гімназія в Підгайцях. Там із виділених грошей у

2005-2006 роках було використано лише півтора мільйона гривень, решта в кінці грудня повернулись у бюджет, а

проти фірми, яка будувала школу, порушено кримінальну справу. Як наслідок, діти не мають де навчатися, і ми не

можемо зрушити справу з мертвої точки. Вдячний своєму попереднику, а нині народному депутату Ярославу

Сухому, який активно включився в розв’язання цієї проблеми.

— Він на прощальній прес-конференції пообіцяв, що буде всіляко допомагати області. Отже, слова дотримує?

— Так. Ми постійно спілкуємося. І кожного разу, коли я в Києві, зустрічаємося. Це дуже добре, що він побував на

цій посаді. Тепер у його особі маю дуже великого помічника. Хоча спілкуюся і з іншими народними депутатами,

зокрема Ярославом Джоджиком. Він член бюджетного комітету і теж пообіцяв лобіювати інтереси області. Тобто

спільними зусиллями ми зробимо те, що планували.

Складну ситуацію отримав у спиртовій галузі. Ви знаєте, бо писали про це. Непрості процеси там проходили й

проходять. Але, слава Богу, держава виділила понад десять мільйонів гривень для Зарубинського спиртозаводу, який

більше року не працював, був розграбований. На початку наступного тижня ми його вже запускаємо в роботу.

— Мільйони на архів, на дороги, на спиртозавод… Цей фінансовий «золотий дощ» падає на Тернопілля під вибори?

— Ні, не під вибори, адже основний транш, а це більше 30 мільйонів, припадає на наступний рік. Вважаю, що це

певна повага до Тернопільщини, яка аж ніяк не є депресивним регіоном. Вона має такі речі, яких немає на інших

територіях. А потім, ми ж не ходимо з простягнутою рукою. Я переконую керівництво держави, що влада завинила і

перед бібліотекою, яка будується стільки літ, скільки нашій незалежності, і перед архівом, який використовує

церковна приміщення.

— За цих сто днів можете виділити подію, яка вас найбільше схвилювала, а, може, й засмутила, завдала болю.

— Пригадую Коропець, повінь. Тиждень на посаді, і мені знову запропонували одягнути мундир польової форми, як

керівнику комісії з надзвичайних ситуацій в області. Я знову подивився на плече, на свої погони… Бачив тих бідних

людей, яких декілька років затоплює. З одного будинку, де по вікна стояла вода, чоловік виносив дівчинку на руках

(як потім з’ясувалось, вона не ходить). Він продемонстрував мені по мобільному телефону, як попередня влада,

президент Ющенко обіцяли йому і автомобіль, і візочок, і нову хату… Із злобою такою: мовляв, ти теж приїхав

тільки обіцяти?

Я спочатку в душі навіть образився, хотів сказати, що тільки тиждень на посаді. Але коли ми разом сіли в човен і я

почув, як тремтить голос цього молодого чоловіка, зрозумів: це проблема не президентів, це проблема органів

місцевої влади, тих людей, які йдуть туди. Тобто, якщо пообіцяли, то необхідно було все зробити, щоб виконати

обіцяне. Коли їхав назад, думав про те, що треба завжди відповідати за свої слова і ті обіцянки, які даємо людям.

— Тепер з цією родиною все гаразд?

— Ще не все. Єдине, що за благодійні кошти ми купили автомобіль і вручили цьому батькові на День Незалежності.

Попередня влада виділила старе закинуте приміщення, яке переобладнується під житло. І ми хочемо з допомогою

благодійників, бо держава на це коштів не виділила, довести його до ладу й переселити туди цю сім’ю.

— А що, вразило, так би мовити, зі знаком плюс?

— Найперше — проща до Зарваниці. Ми постаралися створити там такі умови (дороги, автобусні зупинки,

інфраструктуру), щоб люди захотіли туди приїхати знову. Наступна хвилююча подія — відзначення Дня

Державного прапора. Я бачив очі молодих людей, їхню гордість. Для них цей день залишиться в пам’яті на все

Життя. Бачив гордість і в людей сивочолих.

І третє — «Лемківська ватра». Непросто ми до неї йшли, але коли вона відбулася, резонанс був великий. Тепер уже іванофранківці приїжджали, просять декілька місць, щоб збудувати лемківські хати представників своєї області. І наші райони побудують. Я тільки хочу, щоб вони не були однаковими. Як у селі всі хати різні, так і там щоб так само було. Плануємо, як Бог дасть дочекати Різдва, провести там лемківські колядки. А на майбутнє моя ідея — щоб там був музей під відкритим небом, наше тернопільське Пирогово.

— У 2004 році, перебуваючи на цій посаді, ви запевняли, що ваше головне завдання як голови облдержадміністрації

на виборах — це забезпечити чесне волевиявлення виборців та не допустити фальсифікацій. Але в сам виборчий

процес ви тоді не втручалися. Що змінилося тепер, що ви включилися у виборчу кампанію: ваші портрети на

біг-бордах, із листівок ви закликаєте голосувати за певних осіб… А потім, отой скандал із політичним тиском на

депутатів обласної ради, в якому звинувачують деяких ваших підлеглих із райдержадміністрацій?

— 16 вересня Президент підписав указ щодо виборчої кампанії, який поставить багато крапок над «і» й зніме ту

проблему і ту наругу, що нині існує. Президент нашої держави цим указом заборонив використовувати його ім’я,

його портрети в передвиборчій агітації. Це полегшить і мені роботу, що ні моє ім’я, ні мої портрети, ні моє прізвище

не будуть використовуватись у будь-якій агітації.

Нині з цього приводу провів нараду з керівниками райдержадміністрацій, на якій наголошував: наше головне

завдання — забезпечити чесне, прозоре волевиявлення громадян. Тобто кожен голова райдержадміністрації

відповідає за виділення приміщень для виборчих комісій, забезпечення їх охорони. Виникають робочі проблеми —

папір, телефонний зв’язок. Це все завдання райдержадміністрацій.

Крім того, просив їхніх керівників максимально бути над ситуацією, коли голова держадміністрації сам бере участь у

виборах. Орієнтую їх на час виборів йти у відпустку. З іншого боку: життя 31 жовтня не закінчується. І нам треба

зберегти своє ім’я, свою позицію і черговий раз не розсваритися.

— За отих сто днів вашого «губернаторства» сталися такі прикрі події, як розбиття пам’ятних дошок і осквернення

пам’ятників діячам ОУН-УПА. Як ви розцінюєте ці факти і чи знайшли вже зловмисників?

— Сьогодні о 10.30 проводив нараду силовиків. Не розказуватиму, на яких тонах була ця розмова, але я висловив

незадоволення темпами розслідування цієї справи. Не вірю, що правоохоронці, маючи стільки можливостей, я ж сам

— людина в погонах, не можуть встановити цих осіб. Дещо в нас уже є. Виглядає це на провокацію. Через те,

поки правоохоронці не знайдуть зловмисників, я не буду спокійно спати. Також дав доручення посилити охорону

всіх пам ятників, щоб унеможливити такі випадки на майбутнє.

Хотів би, щоб Тернопільщина вкотре продемонструвала, що ми територія, де дозволено всім мати свою точку зору на

різні політичні та історичні події, але ми можемо це робити толерантно, шляхом дискусій, а не такими ганебними,

дикими методами, як це було зроблено. До речі, питання на контролі в керівництва держави, і я щотижнево звітую,

що зроблено в цьому напрямку. Правоохоронці мають сказати своє слово. В іншому разі я вважатиму, що вони — не

професіонали.

— З вашої подачі перший урок у тернопільських школах присвячувався славетній нашій співачці Соломії

Крушельницькій. Коли врахувати, що по всій країні на ньому йшлося про програму Президента, чи вам не перепало

за таку ініціативу?

— Усе, що стосується програми Президента, я довів до педагогів під час серпневих конференцій. У тих районах, де

не встиг побувати сам, були мої заступники. Про завдання цієї програми говорили з освітянами й голови

райдержадміністрацій.

Я недосконало знаю життя і творчість Соломії Крушельницької, і мені це прикро. Але, служачи у Львові, бував у її

музеї, навіть сприяв, щоб він мав належну охорону. Ми ще у 2004-му говорили про памятник співачці. І коли

цьогоріч, так Бог дав, я був учасником його відкриття, миттєво визріла ідея з першим уроком. Це був експромт. І

коли його оголосив, подумав про те, про що ви сказали. Але все обійшлося. Я буваю в школах і вважаю це

правильним, що ми починаємо вивчати життя і діяльність наших славетних земляків. А в нас їх дуже багато. Ми

маємо знати свою історію, але вчитися треба також і на прикладі знаних наших сучасників. Щоб не чекали, поки

їх втратимо, а тоді будемо розповідати, якими вони були,

— Після стількох років роботи далеко від дому вам тепер, очевидно, значно легше працюється.

— Отримую від роботи велике задоволення, хоч приходжу додому дуже пізно, як правило, близько опівночі, але дім

мене лікує, підживлює. Я з 2002 року був по світах, відчуваю великий борг і перед дружиною, і перед сином, який

виріс без мене. Коли працював у Полтаві, раз у місяць відпрошувався на два дні. Приїжджав уночі з п’ятниці на

суботу і цілий день у суботу та півнеділі був удома. Це мене наснажувало до праці.

Удома стіни лікують. Ти бачиш рідні обличчя, стільки знайомих людей довкруг, з якими працював, щось зробив. І

це дуже стимулює! І коли кажуть, Що Цимбалюка після виборів заберуть…

— На Закарпаття?

— На Закарпаття, то ці чутки пускають ті, кому або на хвіст наступили, або відчувають, що доведеться змінити

роботу, бо не витримують чи мають за собою якийсь гріх, або ті, хто себе бачить у цьому кріслі. А це, повірте,

нелегкий шматок хліба. Але Президент стільки дав доручень, що переконаний: як мінімум два роки нам тут спільно

працювати. Незалежно від результатів виборів.

— Дякую за інтерв’ю.

Розпочніть писати і натисніть enter для пошуку