— Михайле Михайловичу, областю ви пересуваєтеся з космічною швидкістю, можете за день побувати у трьох-чотирьох районах, заглядаєте в кожен куточок. Які відкриття робите для себе після п’яти років відсутності?

— На Тернопільщині я з 1982 року, відколи приїхав сюди вчитися, знаю практично кожне село. Відкриття різні. В деяких галузях область відкинута на кілька років назад. Якщо 2004-го комбайновий завод ще випускав бурякозбиральні машини, постачав запчастини в Росію, то тепер там усе знищено. Зупинився Бережанський склозавод, який працював на повну потужність. Із тисячі працівників залишилося 120, велика заборгованість у виплаті зарплати. Там тепер працює комісія, хочемо повернути підприємство до життя. Вкрай розбиті місцеві дороги. «Притча во язицех» — обласна бібліотека, яка споруджується вже понад 20 років. Як накрили й утеплили її у 2004-му, то більше ніхто й нічого на цьому об’єкті не робив. Тепер доводиться переробляти проектну документацію відповідно до сучасних вимог, залучили до цього фахівців з Києва. Наступного року цей довгобуд плануємо здати, в цьому є підтримка Президента і Прем’єр-міністра, розуміння ректорів вузів. Відновлено роботи на будівництві державного архіву області. Тут також довелося на марші переробляти документацію. Хотілося б закінчити об’єкт ще цього року, у крайньому разі — на початку наступного.

Є кілька довгобудів серед шкіл. Але вже як робити, то робити. Це будуть школи майбутнього: з басейнами, сучасними спортивними залами, швидкісним Інтернетом. До цієї справи залучаємо місцевих підприємців, вихідців із сіл. У Скориках Підволочиського району допомагає закінчити школу керівник ТОВ «Україна», Герой України Олег Крижовачук. У Синькові Заліщицького реконструкцію школи взяв на себе відомий бізнесмен, виходець із цього села Дмитро Фірташ. До речі, за його кошти прокладено до села газопровід, а тепер підводиться газ до кожної оселі. Він каже, що вже кілька років пропонував кошти на відновлення Синькова, але не відчував зустрічної ініціативи. Взірцевий дитсадок будує у рідному селі Васильківці Гусятинського району голова наглядової ради агрохолдингу «Мрія» Іван Гута. Він також споруджує котеджі для молодих фахівців з правом викупу: п’ять уже зведено, ще 20 — будується.

— Але Герої України є не в усіх селах. Як бути їм?

— А ми зробимо паспортизацію кожного населеного пункту, щоб знати, що для нього актуально на найближчі п’ять років. Головам райдержадміністрацій доручено розробити такі програми по кожному району, у вересні вони будуть їх захищати в облдержадміністрації. На основі цього протягом жовтня розробимо програму соціально-економічного розвитку області на наступні п’ять років, і я обстоюватиму її у Кабміні.

— На це потрібні чималі кошти. Навряд чи доводиться розраховувати, що з державного бюджету стільки виділять.

— Я реаліст. І розраховую передусім на внутрішні резерви та ініціативу. Нещодавно мене познайомили з колишнім губернатором Тюменської області, нині радником Президента Росії з економічних питань Романом Юліановичем Ракицьким. Родом він з Підгаєцького району. Він підказав прізвища ще кількох наших земляків, у тому числі ректора Тюменського медичного університету, керівників потужних нафтових компаній. Близьких родичів у них тут не залишилося, то вони майже не навідуються на батьківщину. Та й не запрошує їх ніхто. Якщо виходець із села став відомою людиною, то чому його не запросити передусім у рідну школу, влаштувати зустріч із вчителями, однокласниками, нинішніми учнями? Такі люди з порожніми руками не приїжджають. Знаю по собі. Кілька років тому мене запросили у рідну школу, що в селі Пасічна на Івано-Франківщині. Показали стенд випускників школи, які стали відомими людьми, розповіли, що гордяться, що їхній колишній учень став генералом. То я залучив друзів, ми зробили у школі капличку, поміняли вікна й двері, тепер є ідея обладнати клас правознавства. Певен: якщо відомі люди знатимуть, що їх пам’ятають у рідному селі, школі, ними пишаються, то зроблять для земляків немало.

До невпізнання змінилося село Чагарі Гусятинського району — це музей просто неба. А все завдяки вихідцю з села Михайлові Мацієвському, котрий нині живе в Києві. На жаль, місцеві бюрократи ще й чинять перешкоди таким меценатам. Розповідав, що замість зруйнованого моста зробив новий, то наїхали комісії, чому погодження з ними не робив? Завдання влади — всіляко сприяти тим, хто йде до земляків з добром, а не чинити перешкоди. Хай контролюючі органи йдуть туди, де не платять зарплати чи платять її у конвертах. Є підприємства, які по п’ять-шість років показують збитки — і нічого. Добувна галузь працює у «тіні», але цього чомусь не бачать. А надра не є невичерпними. Якщо в рік ми відновимо один-два райцентри, а в кожному районі хоча б одне село, то за п’ять років це буде сотня населених пунктів.

Спочатку в кожному селі треба до ладу привести садочок (де немає — збудувати), ФАП, школу, сільраду, впорядкувати цвинтарі. Сподіваюся, що на місцевих виборах, які відбудуться у жовтні, до влади прийдуть господарники, а не політикани.

— За півроку керівництва областю у 2004-му ви розпочали реформи в медицині. Будете їх продовжувати?

— Безперечно. Є ідея створення реабілітаційного центру, де процесом відновлення були б охоплені люди різного віку: від дітей, котрі народилися з родовими травмами, до тих, хто потребує реабілітації після інсультів. її підтримав міністр охорони здоров’я Зіновій Митник. Під-уковуємо приміщення площею до трьох тисяч квадратних метрів. Це буде державна програма. Мав зустрічі з аптекарями, ми уклали меморандум про співпрацю. Будемо відновлювати мережу комунальних аптек, систему пільг.

— Багато говорилося про створення університетської лікарні на базі обласної клінічної лікарні та медичного Університету. Наразі розмови затихли. Це не актуально?

— Що ви, ідея — супер! Університетська лікарня — це західний варіант, але треба думати над тим, як профінансувати цей проект. Взагалі, показником для медицини має стати не кількість ліжко-місць, а якість обслуговування. Треба зміцнювати первинну ланку надання медичної допомоги, будувати нормальні дороги, щоб у разі потреби можна було швидко доставити хворого до спеціалізованих центрів, де йому зможуть надати кваліфіковану допомогу.

— Що, на ваш погляд, актуально в галузі освіти?

— Нещодавно заїхав у Вишнівецьке профтехучилище. В приміщенні сиро, матраци прогнили. Перед тим був у Добриводській виховній колонії для жінок. Там умови для засуджених набагато кращі. То для чого калічити дітей? Яких фахівців навчимо на застарілій базі? Іван Гута збирається готувати механізаторів та інших фахівців на базі місцевої школи. Він виділить для цього сучасну техніку, обладнає класи. Справді, якщо хлопчина хоче бути механізатором, то він визначиться до 9-го класу, разом із свідоцтвом отримає право водіння. Цього року маємо намір ввести дві школи, наступного — три.

— Судячи з усього, плани амбітні. Чи є команда, з якою їх можна реалізувати? Адже її в основному сформував ваш попередник.

— Заступників я все-таки добирав сам. На своїх місцях поки що залишаються голови райдержадміністрацій, хоч дехто вже збирався писати заяви. Мабуть, не всім набраний мною темп до вподоби. Раджу не поспішати, кожному даю шанс проявити себе. Не хочу вибудовувати цю ланку під себе. Райони мають очолювати професійні менеджери державного управління. До речі, у моїй команді є представники різних політичних сил, у тому числі опозиційних. Головне — на роботі займатися справами, а не політикою. Через вакуум, що утворився між 55—60-річними і зовсім молодими управлінцями, відчувається кадровий голод. Готуємо резерв. Важливо, щоб ті, хто має досвід, встигли передати його своїм наступникам.

— Як співпрацюватимете з представницькою владою? Війни між двома гілками влади на Тернопільщині мають давню історію, їх не довелося уникнути практично жодному з ваших попередників. Тим більше що «Свобода», представником якої є нинішній голова обласної ради, опозиційна до чинної влади.

— З Олексієм Кайдою знаємося ще з роботи на Львівщині. Дискусії у нас відбуваються, але спільну мову знаходимо, ухвалюємо документи. Гадаю, знайду її і з депутатським корпусом. Люди чекають допомоги від влади. їм однаково, від кого вона надійде: обласної ради чи адміністрації, головне, щоб вона була.

— Над Тернопільщиною давно висить клеймо депресивного регіону. Чи можна його позбутися?

— Я працював у багатьох регіонах і маю змогу порівняти. Просто декому з місцевих чиновників подобалося ходити з простягнутою рукою. Ми повинні відчути гордість за свій край. Повірте, і кошти знайдуться, якщо інвестори відчують зацікавленість і сприяння влади. Лише один приклад. Австрійська фірма хоче збудувати поблизу села Зарваннці 2-, 3- і 4-зіркові комплекси зі спортивними майданчиками з тим, щоб приймати тут прочан, які їдуть до святого місця з усього світу. Пробували реалізувати цю ідею за минулої влади, але нічого не вийшло. Ми поставили умови: 70 відсотків будівельних матеріалів — місцеві, 70 відсотків робітників — наші. Вони їх прийняли також з поправкою: протягом півроку наших фахівців навчатимугь у Австрії. Ми тільки «за». Задіяний буде й тернопільський аеропорт, який прийматиме чартерні рейси з туристами. У туристичні маршрути включено Вишівець, Збараж, Почаїв, а також Кам’янець-Поді.їьський та Буковель. До речі, Кам’янець-Подільський висловив побажання, щоб його зарубіжних туристів приймав наш аеропорт. До відновлення замків і палаців плануємо залучити місцевих інвесторів-аграріїв. До першого вересня маємо закінчити інвентаризацію земель. їх ще немало пустує у Зборівському, Збаразькому, Кременецькому районах. Умова орендарям — не менше трьох відсотків орендної плати, половина — у грошовому еквіваленті.

Готуємо обласну програму з розвитку тваринництва. Сприятимемо не лише великому товаровиробнику. Важливо, щоб кожен селянин, узявши кредит, міг купити для власних потреб елітну корову. Відсотки буде погашено з обласної програми. Взялися за ринки, торгівлю. Тут багато махінацій, які штучно наганяють ціни на продукти. Одне слово, задумів багато.

— Бажаю вам реалізувати всі задуми. Можливо, тоді повернеться довіра до влади.

Розпочніть писати і натисніть enter для пошуку