Як уже повідомляла «Свобода», віднедавна область згідно з указом Президента очолив виходець з Тернопільщини,

регіонал Ярослав Сухий. Власне, як зізнався на представленні новий губернатор, його призначення — це хоч і довге,

але повернення додому.

Отож — знайомство зблизька. І відверта розмова про час і про себе, про плани державного керівника, які, дай Боже,

щоб здійснилися.

— Ярославе Михайловичу, скажемо так: ви ще не приступили до роботи, як деякі політичні партії почали

бойкотувати ваше призначення. Хоча, здається, в області, де й досі найнижча зарплата в Україні, і уже пора

по-справжньому зайнятися господарськими справами.

— Одразу скажу: я з розумінням ставлюся до позицій різних політичних сил. Україна, згідно з Конституцією, є

державою демократичною. Тому всі мають право висловлювати власну точку зору. Правда, цікаво, що ця точка зору

стосується мого минулого — двадцятирічної давності. І я відверто скажу: отакий викривально-торжествуючий тон

заяв, повідомлень про те, хто я такий, був би доречним, якби я представляв себе ультраправим українським

патріотом чи приховував своє минуле. Більше того: коли мені зараз інкримінують якесь інтерв’ю в «Известиях

КПСС» 1990 року, то я на мітингу ще тоді, на сходах обкому партії, людям пояснював, що не давав ніякого

подібного інтерв’ю. Журналісти висмикнули окремі слова, які й опублікували. Але оскільки там були образливі

висловлювання на адресу галичан, я звернувся до громади з вибаченням. І днями, на місцевому телебаченні, ще раз

попросив вибачення. Я би хотів, щоб політики взагалі уміли вибачатися, якщо їх слова чи дії є образливими.

— Власне, на представленні ви зауважили, що «нинішній Ярослав Сухий уже далеко не той, що був у 1980-1991

роках».

— Справді, я багато чого переосмислив, переоцінив. Я не опирався незалежності, можливо, оступився з дороги. Але і

тоді, йдучи з інституту на партійну роботу, не гнався за чинами, за кар’єрою. Просто вірив, що зможу зробити

більше корисного для земляків. Такий був час. Люди повинні знати: політик має право один раз у житті змінити свої

погляди.

Після 1991 року я не відновлювався в КПРС, не очолив тут, на рідному мені Тернопіллі, ніяких рухів опору, як

пропонували деякі гарячі голови. Врешті, я ніколи не виступав, як мені приписують, проти нагородження Бандери,

Шухевича, тим паче ніяких погроз з приводу цього з мого боку не було. Мої заклики завжди були такі: до єднання,

до миру, до спокою, до стабільності. Врешті, я збагнув, що є громадський компроміс, коли люди, політичні сили

домовляються між собою заради добробуту і блага держави та її громадян.

Я абсолютно щирий і відвертий, сприймаю усі критичні зауваження. Але ви ось торкнулися господарських справ. То

у ставленні до моєї особи окремих політичних сил мене якраз турбує інше, а саме — відсутність конструктивних

пропозицій стосовно того, щоб Тернопільщина вийшла з нинішнього ганебного економічного стану.

— І, врешті, щоб нас перестали називати депресивним регіоном?

— Саме так. Найнижча заробітна плата на Тернопільщині серед інших областей України обумовлена шаленими

темпами падіння обсягів виробництва. Серед них і сільське господарство. На нас уже з острахом дивиться навіть

сусідня Івано-Франківська область. Сьогодні, наприклад, Південний Схід Украши гостро потребує продовольства:

м’яса, молочних продуктів, твердих сирів. Та усе це завозять не із Західної Украши, а з Росії, що неприпустимо. А

ми ж мали потужну матеріально-технічну базу! Коли почали «різати» цукрові заводи на металобрухт, я ще в Києві

казав: не дай Бог, аби знищили ще й спиртову галузь, хоча, не секрет, добираються уже й туди. Це величезна сума

акцизів, які, звичайно, надходять у Київ, а потім повертаються субвенциями. А колись же Тернопільщина мала свій

бюджет. Багатьом відомий Володимир Павлович Вихрущ називав жартома цей бюджет «п’яним» — він тримався

якраз на акцизах спиртово-горілчаної галузі. Утім, неважливо, яким він був, але все-таки був. А зараз ми ходимо з

простягнутою рукою і щомісяця у Пенсійного фонду області виникає один і той же біль: чи надійдуть з Києва гроші?

І для мене дуже несподівано було почута, що один з Тернопільських спиртозаводів працює нині збитково.

Я розумію ці політичні сили, які скористалися з інформаційного приводу, аби на моєму призначенні в область

заробити собі бали. Адже воювати з корупцією — небезпечно і безперспективно, дбати про чистоту вулиць — це вже

навіть нецікаво, про надої молока — як мовиться, без слів. Та ще раз підкреслюю — я прийшов сюди не здобувати

політичний капітал. Ні на які вибори я звідси не піду: ні в міську чи обласну, ні у Верховну Раду. Мандат довіри у

свій час мені надали люди у Запоріжжі. Я їх не підвів.
Отже, згідно з вимогами Конституції я призначений Президентом Украни Віктором Януковичем головою

Тернопільської ОДА. Я би попросив не заважати мені працювати. Слід розуміти: є політика, є світоглядні основи, а є

державна влада. І запевняю усіх краян: як державний чиновник, як вчений, як виробничник зі стажем докладу усіх

зусиль для добра області.

— На вашому представленні активу області був присутній президент «Мотор-Січі», Герой України В’ячеслав

Богуслаєв. Він навіть подарував вам макет АН-140 і пообіцяв, що такі літаки сідатимуть у Тернопільському

аеропорту.

— В’ячеслав Олександрович Богуслаєв — легендарна особистість у літакобудуванні, його знають у всьому світі. Ця

людина — особлива для мене. У 1991-му, коли від мене відвернулися навіть найближчі друзі, В’ячеслав

Олександрович підтримав мене, добре й не знаючи. Спочатку у Криму, де я у 1994 році був головою окружної

виборчої комісії. А тоді запросив у Запоріжжя, звідки я і стартував у велику політику. А до Тернополя Богуслаєв

приїхав невипадково. Делегував його сюди Президент України Віктор Янукович, і це хороший сигнал як для

Тернопільщини, так і Запорізького краю. У своєму виступі В’ячеслав Олександрович це й озвучив: Південний Схід,

його бізнес-кола, великий фінансово-промисловий капітал, який оговтався першим від кризи, шукає нові робочі

майданчики і готовий надавати допомогу Тернопільщині інвестиціями. Щодо проблем аеропорту. Розв’язання
їх брала на себе обласна рада і я обов’язково допомагатиму. Однак уже найближчим часом буде відкрито регулярний

рейс з Києва до Тернополя і з Тернополя до Києва, поки що, правда, три рази у тиждень: понеділок — середа —

п’ятниця. Авіакомпанія «Мотор-Січ» не просто виділяє літак, а й бере на себе усі збитки для виготовлення певної

технічно-регламентної документації.

Повірте, тернополяни переконаються, що слова південно-східних керівників не розходяться з ділом. Спільно ми

інспектуємо, приміром, Чортківський авторемонтний завод, аби з’ясувати, що там ще збереглося і що ще можна

відродити. Бо у свій час дуже хотілося допомогти комбайновому заводу. Але ж ми не знали, що схема приватизації

Тернопільського комбайнового була придумана так, аби завод більше ніколи не випускав потужної

сільськогосподарської техніки. І тепер на пострадянському просторі російські виробники бурякозбиральних

комбайнів конкуренції уже, на жаль, не мають.

— Інвестиції, обсяг яких в економіку краю торік скоротався на 55 відсотків, для Тернопілля — справді болюче місце,

— Особисто для себе я поставив завдання: повернути Терношльщині інвестиційну привабливість. У мене вже були

перемовини з німецькими, чеськими, в’єтнамськими великими бїзнес-структурами. Вірю, мені це вдасться з новою

командою, яку формую. Головне для мене — професіоналізм і порядність. Президент Віктор Януконич ставить

насамперед завдання: жорсткий контроль за розподілом і використанням бюджетних коштів. Це стосується і

«Євро-2012». Залучити інфраструктуру Тернополя — справа нашої честі і, крім того, це ще й наповнення місцевої

казни. Маємо докласти усіх зусиль, аби наш обласний центр став резервним містом, де проводитимуться тренування,
відпочиватимуть спортсмени, туристи. А це — залучення великих коштів на ремонт доріг, облаштування готелів,

стадіону і т.п.

— Ярославе Михайловичу, ще одна тривога — наші села. Добиті бездоріжжям, відсутністю робочих місць, вони

дивляться у майбутнє покинутою старістю, бо молодь шукає кращого життя на заробітках у світах.

— Ось і розтривожили душу. Адже усі ми родом із села. І моя маленька батьківщина — село Оришківці на

Гусятинпщні, де залишилися лише рідні серцю могили. Не стало торік і моєї дорогої матусі, що не дочекалася, не

дожила до того часу, поки я повернуся додому негнаний і непереслідуваний.

Але, власне, про сільське господарство. Аграрна Тернопільтцина завжди трималася на цьому. Тепер наше

сільськогосподарське виробництво нагадує мені осередки оборони. Образно кажучи — десь один чекає з гранатами чи

кулеметом, а десь інший — поки танк під’їде. А загальної лінії нема. А саме від села і в селі зав’язується державна

влада. Не буде села — не буде кому служити в армії, іти працювати в міліцію, вчитися у вузах і т.д. Недарма хтось,

може, трохи пафосно, але мудро сказав: село — колиска України. Тому ще одне важливе для мене завдання —

відродити тваринництво. Згадайте, ми мали спеціалізовані комплекси, переробку, замкнуті цикли. Сільське

господарство потребує зменшення податкового тиску, адресності дотацій, і, переконаний, усе це буде зроблено.

— Які ще пріоритети визначили для себе?

— Знаю, що тернополян турбує дуже багато невирішених питань, серед яких — дороги, довгобуди, зокрема обласна

бібліотека. Але думаю, що насамперед слід взятися за архів, бо скоро людині ніде буде взяти необхідну довідку для оформлення пенсії чи для інших потреб. Врешті, архів — це не лише документи, це — історія. Добудувавши нове приміщення, ми ще й віддамо греко-католицькій релігійній громаді те, що належало їй давно. І в центрі Тернополя буде прекрасний комплекс, який вабитиме туристів.

— Ярославе Михайловичу, ви — галичанин, доля закинула на роки на схід. Невже справді Україна настільки різна?

Чи просто такою намагаються нам її представити політики, заробляючи на цьому дивіденди?

— Я взагалі категоричний противник терміну: «Україна — різна». Україна — різоманітна, це справді так. Але й Тернопільська область — різноманітна.

Послухайте говірку Бучача і Кременця, порівняйте народні традиції у Заліщиках і на Шумщині. Україна етнічно,

світоглядно, конфесійно різноманітна. Й окремі гарячі голови, котрі намагаються силою нав’язати свої світоглядні

основи десь там, на Донеччині чи в Луганську, самі того не розуміючи, штовхають державу до федералізму. Чи

потрібна нам така Україна? Народ визначився, коли сказав незалежності «так». Є святе: Конституція, Прапор

України, Гімн України, є держава Україна. Головне ж, що нас сьогодні найбільше об’єднує, — це, на жаль, бідність.

Жебрацтво, в якому опинився простий український народ у всіх куточках держави. Ось над цим і треба працювати.

Заради цього я і призначений Президентом на посаду голови ОДА. І нехай місцеві люди, рідні мої галичани, не

намагаються навішувати на мене ярлики. Ніяким яничаром, зрадником українського народу я не був і не буду

ніколи. Так, я маю свою точку зору, вона полягає в тому, що перш, ніж виходити на мітинги, потрібно забезпечити

людям гідне життя. А коли ці мітинги ще й проплачені — це вже бізнес політиканський, і на нього реагувати я не буду.

Час уже закачувати рукави і братися до господарки. Надворі весна, пора сіяти, садити. Пора думати про майбутній

урожай. Майбутнє України.

— Дякую за інтерв’ю.

Розпочніть писати і натисніть enter для пошуку