Пам’ятаю, як одного дня, після переїзду до Тернополя, зайшла я в обласну універсальну наукову бібліотеку на бульварі Тараса Шевченка, 15. Захотілося подивитися, що читають тернополяни.

Найперше кинулася в очі страшенна тіснота.

Коли випадаово заглянула у книгосховище, то здалося, що книжки ось-ось посигоіяться на голову бібліотекарю, який у той час шукав замовлення…

Тож коли почали будувати нове приміщення, я не раз задивлялася на нього і тішилася: скоро тернополяни матимуть нову наукову бібліотеку. Вона хоч трохи нагадуватиме однойменну львівську. Маю на увазі розміри книгосховищ, читальних залів… Книжки, думалося, знесемо самі. Адже кожен має їх вдома і зможе поділитися з громадою….

Як давно це було. Я вже і лік втратила, скільки ж то років минуло відтоді, як заклали перший камінь під фундамент Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. Така її повна назва.

Не можна сказати, що тернопільська інтелігенція усі ці роки була осторонь початої справи: недобудованої бібліотеки. Це питання порушувала інтелігенція. І не раз. Навіть оргкомітет створили. Про це не раз писала і місцева преса, і в обласній раді вели мову. Та й що з того? Створили… Поговорили… Написали… А бібліотеки як не було, так і нема.

Тим часом старше покоління тернополян свої домашні бібліотеки здає на… макулатуру. Та й не лише тернополяни. Правда, страшно таке чути? Невже ми з нації, яка колись найбільше читала, помаленьку перетворюємося у націю, яка не вміє ні читати, ні писати? Не дай, Боже.

Восени 2009 р. завідувач відділу інформації бібліотеки Олена Проців запросила студентів-першокурсників Тернопільського національного економічного університету до бібліотеки на день відкритих дверей. Студенти радо прийшли. Бібліотекарі — господарі гостинні, прийняли нас добрим, щирим словом. На другому поверсі запросили нас у кімнату, в якій містилося кілька відділів. Кожен керівник розповідав про свій відділ та його літературу. Та запам’яталося ще й те, що неймовірна тіснота була у тій кімнаті.

Тернопільщина дала Україні та світові немало відомих людей. Де і з чого будуть черпати знання майбутні Пулюї, Барвінські, Олесницькі, Федоровичі, Дністрянські?.. Скажете, з інтернету. Та світ давно має Інтернет, але як зіницю ока береже свої бібліотеки.

Попри все, я оптимістка, і вірю, що хоч до 150-річчя від дня заснування тернопільської «Громади», а випадає ця дата на початок січня 2013 року, таки добудують обласну універсальну наукову бібліотеку. Наповнять її книжками, журналами і газетами, впорядкують її двір. При вході до бібліотеки поставлять пам’ятник тим, хто у роки навчання в Тернопільській гімназії заснував таємне учнівське товариство «Громада». Воно було школою виховання української національної еліти. Громадівці мали свою бібліотеку, придбану на власні мізерні грошенята. Бібліотеку, яку вони шанували, яка зробила їх славетними українцями, і сьогодні ми гордимося ними.

Про пам’ятник мова — не випадково. Ви скажете, що нема грошей на бібліотеку, а їй ще й пам’ятника забаглося? Забаглося не мені, а нашій прекрасній молоді, яка сама заопікується побудовою запропонованого мною пам’ятника, як і приведенням до порядку приміщення бібліотеки та її двору. Про нього велася мова ще напередодні 135-річчя від часу заснування «Громади» у Тернополі. Тоді пропонувалося поставити пам’ятник «Громаді» на майдані Волі. Там, де тепер стоїть пам’ятник Данилові Галицькому. Та ні один з місцевих чиновників не відгукнувся на нашу пропозицію.

Я надіялася, що побудовою пам’ятника громадівцям Тернополя (тут була найсильніша «Громада» на заході України) ми згуртуємо нашу молодь. Сьогодні, як ніколи, молодь потребує героїв, з яких вона хоче брати приклад. Про це неодноразово наголошують молоді люди з високих трибун і пишуть у газетах. Героїв, які були б для них взірцями, як треба «жити і працювати для добра свого народу». Це слова громадівців.

Якщо ми не скинемося сьогодні усі, хто скільки може, починаючи від найбагатшого тернополянина і закінчуючи копійками жебрака, на побудову і впорядкування нашого майбутнього вогнища науки, то незадовго наша обласна універсальна наукова бібліотека перетвориться на «цвинтар забутих книжок». Ці слова належать Карлосу Руїз Сафону.

Розпочніть писати і натисніть enter для пошуку