15 ВЕРЕСНЯ

75 років від дня народження Василя Ільковича Ярмуша

(15.09.1940—22.09.1976) — українського поета

Народився 15 вересня 1940 року в селянській родині Ілька та Ганни. Був третьою дитиною в сім’ї, де, крім нього, було ще три сестри — Богдана, Володимира та Ярослава.

Коли Василеві виповнилося 11 років, батько помер. Увесь тягар домашніх турбот і виховання дітей ліг на плечі матері.

Як і в більшості Василевих ровесників, дитинство його було нелегке: лихоліття війни, післявоєнні нестатки, непосильна фізична праця, обмежені дитячі забави.

У перший клас Острівської семирічної школи хлопець пішов 1 вересня 1947 року.

Босоноге дитинство, сирітство, матеріальна скрута та розуміння вартості окрайця хліба виховували в малого Василя працьовитість, шану до людей праці. Його вразлива особистість вбирала в себе багатющу красу рідної природи та, разом із тим, намагалась зрозуміти причини бід людей, знайти спосіб допомогти їм.

Після закінчення Острівської семирічки в 1954 році Василь продовжив навчання в Тернопільській школі № 8. Навчаючись у 9—10 класах, він завів загальний зошит, куди записував поетичні спроби. Тоді ж був опублікований у микулинецькій районній газеті один із перших його віршів.

На долю поета випали нелегкі випробування. Коли хлопчикові не було ще й року, він важко захворів на дифтерію, і, як кажуть, однією ногою вже був на тому світі. Лікували його від скарлатини, і вже дали висновок про клінічну смерть дитини, але медсестра через деякий час підійшла до нього й побачила ледь помітні ознаки життя. Так повернувся майже з того світу малий Василько перший раз.

У вересні 1959 року хлопця призвали на військову службу та відправили на півострів Полярний Мурманської області. У лютому 1960 року він із двома товаришами по службі пішов на пост. Надворі лютувала страшенної сили пурга зі шквальним пронизливим вітром. Хлопці йшли один за одним, тримаючись руками за натягнутий канат, який раптово обірвався. Вони заблукали. Лиш на третій день, коли снігова буря вщухла, їх знайшли на крижині в Баренцовому морі обморожених, напівживих.

Василя комісували за станом здоров’я. Ішов у армію здоровим, а повернувся калікою.

Почалися довгі місяці лікування. Діагноз — туберкульоз легень, який на той час був невиліковною хворобою.

В одній із лікарень поет знайшов свою карооку долю, медсестричку Марію, яка стала його дружиною. Він кохав, як і жив, — сильно, безоглядно, до краю. Дівчина здійснила справжній подвиг в ім’я кохання. Знаючи, що Василь невиліковно хворий, вийшла за нього заміж і подарувала йому двох діток: донечку Мирославу та сина Тарасика.

З 1962 року Василь періодично працював завідувачем клубу в рідному селі. Щовечора в сільському клубі кипіла жвава, весела робота: співав хор, ансамбль, квартети, дуети, ставились п’єси.

Здавалося б, усе добре, але одного разу, коли в клубі йшла вистава, здійнявся вітер і зірвав із будівлі дах. Василь і ще один хлопець почали його лагодити під дощем. Після цього випадку здоров’я чоловіка погіршилося. 22 вересня 1976 року перестало битися його серце.

Василь Ярмуш за своє коротке життя встиг створити невмирущу поезію. Значну частину його творчої спадщини поміщено в чотирьох уже виданих збірках: «Казка про тебе» (видана за життя поета видавництвом «Каменяр» у м. Львові в 1972 році), «Граніт і полум’я» (підготовлена та здана до друку автором, але вийшла у видавництві «Радянський письменник» у м. Києві в 1977 році, коли вже поета не було в живих), «Зійшла в полях озимина» (побачила світ у видавництві «Український письменник» у м. Києві у 1994 році), збірці дитячих творів «Над Серетом» (упорядкована Володимиром Хомою, видана в «Астоні» у м. Тернополі в 1998 році).

У 2000 році, до 60-річчя Василя Ярмуша, в Острівській ЗОШ І—ІІІ ст. відкрито кімнату-музей, упорядником якої був Казимир Ярема, а художньо-оформлювальні роботи виконали члени обласного товариства ім. Богдана Лепкого. Тоді ж Казимир Ярема впорядкував збірку творів поета «Україно моя барвінкова», збірку пісень на слова Василя Ярмуша «Мелодії, освячені любов’ю», а також зібрав спогади про нього й видав книжку «Життя, мов спалах зорі».

Творчість Василя Ярмуша, його громадянська позиція свідчать, що він був патріотом, гаряче, усім серцем любив Україну, український народ.

За статтею І. Кобель

Література

Ярмуш, В. Правди святе зерно : поезія / В. Ярмуш ; упорядкув., передм. і післямова Я. Гевка. — Т. : Джура, 2013. — 164 с. : фотогр.

Ярмуш, В. Україно моя барвінкова : вибране / В. Ярмуш ; передм. К. Яреми. — Т. : [б. в.], 2000. — 150 с.

***

Вікарук, А. 1. Ярослав Гевко читає Василя Ярмуша. 2. Епітафія : [поезія] / А. Вікарук // Вільне життя плюс. — 2010. — 10 верес. — С. 5. — (Пам’яті поета).

Головин, Б. «Лиш би пісня моя жила!» : до 70-річчя від дня народж. укр. поета В. Ярмуша / Б. Головин // Вільне життя плюс. — 2010. — 17 верес. — С. 6 : портр. ; 24 верес. — С. 6. — (Ювілеї).

Кобель, І. «Життя, мов спалах зорі…» / І. Кобель // Подільське слово. — 2010. — 8 жовт. — С. 9 : фотогр.

Крем’янчанка, Н. «Пам’ятай, що ти син України» : до дня народж. В. Ярмуша / Н. Крем’янчанка // Свобода. — 2013. — 13 верес. — С. 8 : портр., фотогр. — (Наші незабутні).

***

Бібік, М. Живе у пам’яті Василь Ярмуш / М. Бібік // Подільське слово. — 2008. — 23 трав. — С. 14 : фотогр. — (Незабутні).

Вандзеляк, Г. Величні поети Будний та Ярмуш пішли з життя молодими… : [творч. вечір пам’яті поетів у б-ці-музеї «Літературне Тернопілля»] / Г. Вандзеляк // Свобода. — 2013. — 20 верес. — С. 8 : фотогр.

Михайленко, М. Їм не судилося слово гучне, а слово великого болю : [відкр. книжк.-іл. вист. у б-ці-музеї «Літературне Тернопілля»] / М. Михайленко // Вільне життя плюс. — 2013. — 18 верес. — С. 2. — (Живі у пам’яті).

Томчишин, Ю. Школярі вшанували пам’ять Василя Ярмуша : [літ. вечір, присвяч. 70-річчю від дня народж. укр. поета В. Ярмуша] / Ю. Томчишин // Місто. — 2010. — 29 верес. — С. 24 : фотогр.

***

Література до знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини на 2010 рік : бібліогр. покажч. Вип. 20 / уклад. М. Друневич. — Т. : Підручники і посібники, 2009. — 112 с.

Про В. Ярмуша: С. 83—86.