31 серпня

125 років від дня народження Осипа Тадейовича Назарука

(31.08.1883–31.03.1940) — письменника, журналіста, громадського діяча

         Широкому загалу О. Назарук відомий насамперед як талановитий письменник і публіцист, автор художніх творів на історичну тематику, а також як учасник звитяжної боротьби в лавах Українських січових стрільців (УСС). За фахом він був адвокатом, і в 1920–1930-і роки мав славу вмілого оборонця на гучних судових процесах. Не менш значимою була його широка громадсько-політична діяльність, передусім як державного діяча УНР і ЗУНР.
         Народився 31 серпня 1883 року в родині кушніра в селі Нагорянка, що нині належить до м. Бучача на Тернопільщині. Навчався в нижчих класах Бучацької гімназії, потім — у гімназії в Золочеві, з якої був виключений за захоплення політикою, тож випускні іспити складав в українській гімназії у Львові. Від 1904 р. студіював право у Віденському університеті, за винятком 1906–07 академічного року, коли відвідував університет у Львові. Завершив навчання у 1908 р. і невдовзі працював у Бучачі помічником адвоката в канцелярії А. Мозлєра. Разом із ним видавав двомовну газету «Двірська служба». В грудні 1911 р. здобув ступінь доктора права і невдовзі переїхав у Львів, де продовжив адвокатську практику.
         В останні гімназійні роки О. Назарук брав активну участь у діяльності Української радикальної партії (УРП), членом якої став у 1905 р. Його обрали до головної управи партії та одночасно її секретарем. До листопада 1918 р. був співредактором і редактором газети «Громадський голос». Коли в серпні 1914 р. російська армія почала наступ у Галичину, австрійські власті заарештували О. Назарука як неблагонадійного й інтернували в таборі Талєргоф. Через чотири місяці українські парламентарі у Відні домоглися його звільнення. Після цього, за дорученням Союзу визволення України, виїхав у Швецію для налагодження контактів з політичними силами країни, щоб заручитися їхньою підтримкою української визвольної справи. У Стокгольмі він зустрічався з президентом парламенту та міністром іноземних справ Швеції, а також відомим літератором А. Єнсеном.
         Влітку 1915 р. О. Назарук повернувсь у Відень, увійшов до секретаріату Загальної української ради. Тоді ж у званні хорунжого вступив у легіон УСС та очолив пресову кватиру УСС, яка від вересня 1915 р. до червня 1916 р. розташовувалась у селах Вівся на Козівщині і Соснів на Теребовлянщині. Восени 1916 р. в рядах УСС вів культурно-просвітню роботу на Волині, а навесні-влітку 1918 р. — на Поділлі за Збручем.
         Коли 18–19 жовтня 1918 р. у Львові зібралась Українська національна рада, О. Назарук, як представник УРП, брав діяльну участь в її роботі. 5 листопада, за дорученням українського керівництва, виїхав у Київ до гетьмана України П. Скоропадського за військовою допомогою, яка була вкрай необхідною в умовах польсько-української війни, що розпочалась. Однак галицька делегація не виконала своєї місії, О. Назарук залишився у Великій Україні і за рекомендацією С. Петлюри був призначений в уряді УНР керівником відділу преси і пропаганди в ранзі міністра. Цю посаду офіційно обіймав до кінця квітня 1919 р., хоча фактично три місяці до відставки в зв'язку з постійними переїздами Директорії та уряду УНР не міг сповна виконувати свої державні обов'язки.
         Навесні 1919 р. деякий час О. Назарук перебував на Кременеччині разом із частинами корпусу січових стрільців, яким командував Є. Коновалець. Потім прибув у Тернопіль, звідки перебрався у Станіслав (нині Івано-Франківськ), де брав участь у засіданнях УНРади ЗУНР. На початку червня очолив пресову кватиру УГА й одночасно почав редагувати часопис «Стрілець». В середині липня разом з армією перейшов на Велику Україну.
         Від листопада 1919 р. О. Назарук перебував у Відні, де брав участь у діяльності екзильного (еміграційного) уряду на чолі з Є. Петрушевичем. В складі делегації ЗУНР на початку 1921 р. перебував у Ризі (Латвія), де тривали переговори про укладення мирного договору між Польщею та радянськими Росією й Україною. Потім у Копенгагені (Данія), як представник уряду ЗУНР, зустрічавсь із заступником наркома закордонних справ радянської Росії М. Литвиновим.
         Улітку 1922 р. Є. Петрушевич направив О. Назарука повноважним представником у Канаду для роботи серед української діаспори з метою збирання коштів на підтримку визвольної справи. Там він розгорнув значну активність, однак рішення Ради послів країн Антанти 14 березня 1923 р. про передання Східної Галичини до Польщі призупинило його дипломатичну діяльність.
         У листопаді цього ж року О. Назарук переїхав у США, де в Чикаго очолив редакцію газети «Січові вісті». В цей час він пройнявся ідеями українського монархізму і зайнявся організацією гетьманського руху в Північній Америці. І хоча стосунки з П. Скоропадським виявилися дуже складними, що призвело в 1930 р. до виключення О. Назарука із Союзу гетьманців-державників, він залишився монархістом, прихильником гетьманської ідеології до кінця життя.
         Від 1927 р. О. Назарук знову жив у Львові. Входив до правління Союзу українських адвокатів у Львові. Був адвокатом на багатьох процесах, у тому числі політичних. Продовжував займатися політикою, хоча й не так активно і впливово, як раніше. Впродовж 1930–1939 рр. належав до керівництва Української католицької народної партії (від травня 1932 р. — Українська народна обнова) та редагував її часопис «Нова зоря».
         Маючи непересічний талант літератора, з молодих років О. Назарук публікував свої твори. Його величезна творча спадщина не те що не вивчена, а й досі не описана. Найвідомішими є праці з історії УСС: «В першій лінії: Опис боїв під Золотою Липою» (1916), «Слідами УСС» (1916), «Над Золотою Липою: В таборах УСС» (1917); художні твори: історичні повісті «Князь Ярослав Осмомисл» (1918), «Проти орд Чінгісхана» (1921), «Роксоляна. Жінка халіфа і падишаха (Сулеймана Великого), завойовника і законодавця» (1930), «Вічний Рим» (1937); спогади: «До Бакоти: Враження з подорожі до української Помпеї» (1919), «Рік на Великій Україні: Конспект споминів з Української революції» (1920), «Галицька делегація в Ризі 1920 р.» (1931), «В княжім Крилосі» (1937). Практично недоступною нинішньому читачеві залишається публіцистика О. Назарука, що розкидана по багатьох періодичних виданнях.
         Коли у вересні 1939 р. Львів зайняли війська Червоної армії, О. Назарук залишився в місті. За лічені дні він побачив злочинні дії комуністичного режиму, адже в руках радянських каральних органів опинилося багато йому відомих людей. Щоб самому не потрапити під маховик репресій, на початку жовтня зумів переїхати в окуповану німецькими військами Польщу. Про те, як вибирався з «більшовицького раю», О. Назарук описав у своїх споминах, що в 1995 р. опубліковані окремою книгою «Зі Львова до Варшави: Утеча перед совітами в пам’ятних днях 2–13 жовтня 1939 року». Спочатку перебував у польській столиці, а невдовзі переїхав у Краків. Там передчасно помер.
         В особистому, літературно-публіцистичному та громадсько-політичному житті О. Назарука було чимало здобутків і складнощів. Йому випало пройти звивистий шлях еволюції власних світоглядних і політичних поглядів — від ліворадикальних до правоконсервативних. У нашій історії він завжди буде непересічною особистістю, помітним діячем періоду Українських визвольних змагань, талановитим письменником і публіцистом.
П. Гуцал

Література

Назарук О. Зі Львова до Варшави: Утеча перед совітами в пам’ятних днях 2–13 жовтня 1939 року. — Л.: Наук. т-во ім. Шевченка, 1995. — 96 с.
Назарук О. Роксоляна: Жінка халіфа й падишаха (Сулеймана Великого), завойовника і законодавця: Іст. повість з 16-го століття. — К.: Політвидав України, 1990. — 302 с.
Назарук О. Осмомисл: Укр. іст. повість з ХІІ ст. — Л.: Червона калина, 1991. — 253 с.

***

Назарук О. Осмомисл: Укр. іст. повість з ХІІ ст.: Уривок з розділу «Битва під Теребовлею» // Тернопіль. — 1992. — № 5–6. — С. 17.

***

Бурачок Л. Канадський період діяльності Осипа Назарука // Галичина. — 2001. — № 5–6. — С. 254–257.
Васковський Р. Осип Назарук — ідеолог української державності // Нова доба. — 2000. — 14 лип., портр.
Те ж: Тернопіль вечірній. — 2000. — 19 квіт.
Гуцал П. Осип Назарук // Рада. — 2006. — № 4–5. — С. 53–55.
Задорожний С. Хто він Осип Назарук? // Свобода. — 1997. — 6 трав.
Меньків Г. Язловець — колиска автора «Роксоляни» // Нова доба. — 2003. — 22 серп., фотогр.
Сидорчук Т. Гетьманський рух у Сполучених Штатах Америки та Канаді в міжвоєнний період як історико-політичне та світоглядне явище: [О. Назарук — зачинатель гетьман. руху] // Київська старовина. — 2001. — № 6. — С. 101–116.
Симон Петлюра: Постать на тлі епохи: [Про переписку з О. Назаруком] // Полянський О. Історичні силуети. — Т., 1998. — С. 50–51.
Спетрук Н. Світ історичних героїв Осипа Назарука // Нова доба. — 1998. — 28 серп.
Стрельський Г. Корифеї вітчизняного правознавства // Історія в школі. — 2006. — № 11. — С. 43–44: Про О. Назарука.

***

Васковський Р., Мельничук Б. Назарук Осип Тадейович (псевд. і крипт. — Банашкевич Андрій, Чужинець, А. Б., О. Н. Др., П. К. та ін.; 31.08.1883, м. Бучач — 31.03.1940, м. Краків, Польща) — письменник, редактор, публіцист, історик, громадсько-політичний діяч // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 594–595; фотогр.
Назарук Осип (1883-1940) — громадський і політ. діяч, письменник // Енциклопедія українознавства / За ред. В. Кубійовича. — Л., 1996. — Т. 5. — С. 1678.

***

Література до знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини на 1998 рік: Бібліогр. список / Упоряд. Н. К. Іванко — Т., 1997. — С. 60–62: Про О. Назарука.