21 червня

100 років від дня народження Ісидора Дмитровича Нагаєвського

(21.06.1908–7.05.1989) — священика, історика, церковного та гро-мадсько-освітнього діяча

         Як священик, І. Нагаєвський все своє свідоме життя служив Богові і людям. Одночасно він був фаховим істориком, перу котрого належать понад 80 наукових праць (монографій і статей) з церковної та політичної історії України, а також три книги художньої мемуаристики.
         Народився 21 червня 1908 року в селі Полівці, нині Чортківського району на Тернопільщині, в селянській сім’ї. Гімназію відвідував у Бережанах. У цей період прилучився до національно-патріотичної діяльності. В 1930 р. навіть був заарештований польською поліцією за підозрою у приналежності до ОУН, але суд у Чорткові виправдав його.
         Релігійне виховання в сім’ї визначило подальший життєвий шлях І. Нагаєвського: здобувши гімназійну освіту, він поступив у Греко-католицьку богословську академію у Львові. Під час вищих студій проявився його інтерес до історії, тоді І. Нагаєвський написав свої перші наукові розвідки.
         Висвятившись у 1935 р., був помічником священика на парохії в селах Могильниця і Залав’є на Теребовлянщині. Згодом перейшов на парафію в с. Берлин, де пробув рік, а відтак — у села Білявці та Бовдури Бродівського повіту на Львівщині. Став не лише добрим духовним наставником для своїх вірних, а й організатором українського громадсько-культурного життя. Польські власті не могли з цим миритися, тож влітку 1939 р. І. Нагаєвський без суду опинився в сумнозвісному концтаборі в Березі Картузькій. Звільнився на початку Другої світової війни.
         З утвердженням радянської влади восени 1939 р. для І. Нагаєвського реальною стала загроза арешту, тому, рятуючись, він нелегально переправився в окуповану німецькими військами Польщу. Був у місті Грубешов парохом й одночасно культурно-освітнім референтом у місцевому Українському допомоговому комітеті. Навесні 1943 р. його заарештувало гестапо і деякий час протримало в ув’язненні. Після звільнення вступив капеланом в українську дивізію «Галичина», перебував з її вояками до кінця воєнних дій. Про свою душпастирську і громадську працю напередодні та під час Другої світової війни І. Нагаєвський згодом напише в автобіографічній повісті «Тернистим шляхом: Спогади священика про Березу Картузьку» (1957) та двох книгах споминів — «Між двома війнами (1939–1941): Спогади» (1960) і «Спогади польового духовника» (1985).
         Після закінчення війни перебував у таборі в м. Ріміні (Італія), а потім у Великій Британії, звідки в 1948 р. емігрував у США. Обіймав парафії в різних місцевостях, здобув в Українському вільному університеті (УВУ) в Мюнхені науковий ступінь доктора філософії. Тривалий час викладав як надзвичайний професор історію церкви в УВУ і теологічному факультеті Українського католицького університету в Римі.
         Більшість наукових праць І. Нагаєвського присвячені історії церкви в Україні. Серед них: «Католицька церква в минулому та сучасному України» (1950), «Кирило-Методіївське християнство в Русі-Україні», «Рівноапостольна свята Ольга» (1955), «Рим і Візантія: Вселенська церква і патріарх Фотій: У 900-річчя роз’єднання церкви» (1956), «Князь Ізяслав Ярославич і папський престол» (1957), «Нарис історії Галицької митрополії: У 150-річчя її відновлення» (1958), «Об'єднання церкви та ідея патріархату в Києві» (1961). Йому належить також латиномовна «Історія римських вселенських архієреїв» в трьох томах (1964, 1967, 1981). Важливою особливістю робіт історика є те, що в них використовується широке коло документальних джерел, почасти нових і маловідомих.
         З метою популяризації на Заході відомостей про Україну та її народ І. Нагаєвський видав дві книги англійською мовою: «Історія України» (1962) та «Історія новітньої Української держави. 1917–1923». Останньою великою працею вченого стала «Історія Української держави двадцятого століття» (1989; перевидана в Києві в 1994), в якій автор всебічно й неупереджено показав події Української революції 1917–1920 рр. в усій складності і суперечливості, героїзмі і трагічності. Його перу належать чимало статей в періодичних виданнях української діаспори, передусім у часописах «Америка» та «Шлях», брошура «Батьки і діти» (1975), розвідки «Причинки до історії Бродів і околиць» та «Жмут споминів про Брідщину» в історично-мемуарному збірнику «Броди і Брідщина» (1982) та ін.
         Про визнання наукових заслуг І. Нагаєвського свідчить той факт, що він був обраний дійсним членом НТШ у США, членом Американського історичного товариства та Українського богословського наукового товариства (в ньому очолював секцію церковної історії).
         Помер у місті Парма (США).
         Нині наукова спадщина І. Нагаєвського повертається в Україну і все більше використовується дослідниками в науковій, а студентами — в навчальній діяльності.
П. Гуцал

Література

Гуцал П. Повернення Ісидора Нагаєвського // Вільне життя. — 1999. — 2 лют.
Гуцал П., Ткачук М. Літописець ХХ століття // Історичний календар’99: Наук.-попул. та літ. альманах. — К., 1998. — Вип. 5. — С. 145–146.
Шепетюк В. Він був істориком, він був борцем // Свобода. — 2000. — 23 серп.

***

Нагаєвський Ісидор (21.06.1908, с. Полівці, нині Чортків. р-ну — 07.05.1989, м. Парма, шт. Огайо, США) — історик, релігійний та громадський діяч / П. Гуцал, Р. Матейко, Б. Пиндус, Н. Совінська // ТЕС. — Т., 2005. — Т. 2. К–О. — С. 587–588; фотогр.
Нагаєвський Ісидор (1908), свящ. // Енциклопедія українознавства / За ред. В. Кубійовича — Л., 1996. — Т. 5. — С. 1673.
Нагаєвський Ісидор (21.06.1908, с. Полівці, нині Чортк. р-ну — 7.05.1989, Парма, шт. Огайо, США), укр. церк. діяч, історик // Панчук І. Тернопільщина в іменах: Довідник. — Т., 2006. — С. 116.