6 березня

135 років від дня народження Сидора (Ізидора) Тимофійовича Голубовича

(6.03.1873 – 12.01.1938) — адвоката, доктора права, громадсько-політичного та державного діяча

         С. Голубович займає помітне місце в українському політичному русі в Галичині першої чверті XX ст., належить до провідних діячів Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), адже впродовж шести місяців очолював її уряд — Раду Державних Секретарів.
         Народився 6 березня 1873 року в селі Товстеньке, нині Чортківського району Тернопільської області, в сім’ї селян. Закінчив школу в Копичинцях, гімназійну освіту здобув у Тернополі. Від 1892 р. навчався на правничому факультеті Львівського університету. Деякий час очолював студентське товариство «Академічна громада».
         Здобувши в 1902 р. ступінь доктора права, переїхав у Тернопіль, де працював адвокатом. Через два роки відкрив у місті власну канцелярію. В Тернополі С. Голубович проводив значну громадсько-політичну і культурно-освітню діяльність: у 1904–1914 рр. очолював окружні філії товариств «Просвіта» і «Сокіл», в 1906–1914 рр. був секретарем Подільської ради — української політичної організації в краї, в 1904–1906 рр. редагував газету «Подільський голос». Він був співзасновником та одним із керівників Повітового кредитного товариства, Подільського союзу кооператив, товариства «Народний дім».
         У 1911 р. С. Голубович обраний послом австрійського парламенту, а в 1913 р. — і послом Галицького сейму. Обидва мандати зберігав до падіння Австро-Угорської імперії восени 1918 р. В цей період він став одним із впливових діячів Української національно-демократичної партії. Від початку Першої світової війни перебував у Відні, входив від травня 1915 р. до Загальної Української Ради, співпрацював із Союзом визволення України. З наступного року очолював у Львові «Центральний банк» і редакцію газети «Українське слово».
         С. Голубович був серед учасників засідання у Львові 18–19 жовтня 1918 р. так званої Конституанти — Української Національної Ради, яка після Листопадового повстання проголосила ЗУНР. 9 листопада призначений державним секретарем судівництва в уряді республіки. Брав участь у розробці законів ЗУНР та її тимчасової конституції, виробленні умов злуки УНР і ЗУНР в соборну Українську державу. В середині грудня 1918 р. очолив уряд ЗУНР, який від 23 листопада перебував у Тернополі. 4 січня 1919 р. затверджений на цій посаді; обіймав одночасно посади державного секретаря фінансів і державного секретаря торгівлі і промислу.
         Уряд на чолі з С. Голубовичем в складних умовах воєнної розрухи, польсько-української війни та несприятливої міжнародної ситуації провів чималу роботу з налагодження державного будівництва, утвердження законності і правопорядку, забезпечення стабільності в суспільстві, створення боєздатної армії. Однак у роботі Ради Державних Секретарів були й суттєві недоліки та помилки, зокрема, у вирішенні головної проблеми — земельної, інших складних соціальних проблем, боротьбі з корупцією, проведенні дипломатичної діяльності.
         9 червня 1919 р. у Заліщиках вся повнота влади в ЗУНР була передана диктатору Є. Петрушевичу і С. Голубович став уповноваженим з внутрішніх справ. Після переходу керівництва республіки та УГА на Велику Україну, перебував у Кам’янець-Подільському. В листопаді 1919 р. виїхав у Відень. В уряд ЗУНР в екзилі не ввійшов, однак за його дорученням вів переговори із зарубіжними політичними силами, в тому числі польськими.
         Восени 1923 р. С. Голубович повернувся у Львів. Був одним з лідерів Української трудової партії, а після її розколу в травні наступного року створив й очолив Народно-трудову партію. Брав участь у підготовчій роботі щодо створення та вироблення політичної платформи Українського національно-демократичного об'єднання. Однак влітку 1925 р. через різні обставини змушений залишити політичну діяльність.
Продовжував працювати адвокатом у Львові, в 1931–1937 рр. — у Заложцях (нині смт Залізці Зборівського району на Тернопільщині).
         Помер у м. Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.
П. Гуцал

Література

Головин Б. Дорога на вершину // Головин Б. Нації незгасний смолоскип: Статті. Інтерв’ю. Спогади. — Т., 2003. — С. 72–79.
Гуцал П. Сидір Голубович — голова уряду ЗУНР // Тернопілля’97–98: Регіон. річник. — Т., 2002. — С. 114–116.
Гуцал П. Сидір Голубович: Штрихи до політичного портрета // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка. Сер. Історія. — Т., 1999. — Вип. 8. — С. 53–55.
Кравченюк О. Сидір Голубович // Ювілейна книга української гімназії у Тернополі. 1898–1998: До сторіччя заснування / За ред. С. Яреми. — Т.; Л., 1998. — С. 654.

***

Гуцал П. Наш земляк був головою уряду ЗУНР // Свобода. — 1999. — 9 лют.
Гуцал П. Сидір Голубович // Рада: Інформ.-метод. вісник. — 2005. — № 6. — С. 52–55.

***

Горбатенко В., Чисніков В. Голубович Сидір (Ісидор) // Юридична енциклопедія. — К., 1998. — Т. 1. — С. 612.
Гуцал П. Голубович Сидір (Ісидор) Тимофійович (06(18).03.1873, с. Товстеньке, нині Чортків. р-ну — 12.01.1938, м. Львів) — адвокат, громадсько-політичний діяч // ТЕС. — Т., 2004. — Т. 1. А-Й. — С. 387; фотогр.