25 лютого

120 років від дня народження Леся Степановича Курбаса

(25.02.1887–3.11.1937) — режисера, актора, драматурга і публіциста

Народився Лесь Курбас 25 лютого 1887 року в м. Самборі на Львівщині, у родині мандрівних акторів Львівського театру товариства «Бесіда». Дитячі та юнацькі роки митця пройшли в селі Старий Скалат, тепер Підволочиського району.

У 1907 р. закінчив Тернопільську українську гімназію. У 1907–1911 рр. навчався на факультеті германістики Віденського та Львівського університетів, був також студентом Віденської драматичної академії, вивчав театральне мистецтво в німецького актора Й. Кайнца.

Артистичну діяльність Курбас починав у 1909–1910 рр. як актор і режисер. У 1912 р. співпрацював із Г. Хоткевичем у гуцульському театрі «Верховина». У 1913–1914 рр. — провідний актор Львівського театру «Бесіда».

Лесь Курбас — організатор першого стаціонарного українського театру в Тернополі «Тернопільські театральні вечори» (1915–1916), які вписали значиму сторінку в історію не тільки Поділля, але й України. Подальша акторська та режисерська праця Леся Курбаса у київських театрах — М. Садовського, «Молодому театрі» (1916–1919), Київському драматичному театрі (1920–1921), театрі «Березіль» (1922, з 1935 р. — Харківський український драматичний театр ім. Т. Шевченка). Художнім керівником цього театру був до 1933 року.

Як художній керівник і режисер, поставив вистави «Чорна Пантера і Білий Медвідь» В. Винниченка, «Молодість» М. Гальбе, «Горе брехунові» Ф. Грільпарцера, «У пущі» Лесі Українки, «Драматичні етюди» О. Олеся, «Цар Едіп» Софокла й ін. В усіх цих експериментальних виставах Л. Курбас прагнув увести в практику українського театру останні досягнення західноєвропейської театральної культури.

Інсценізувавши ряд поетичних творів Тараса Шевченка, поставив у «Молодіжному театрі» «Шевченківську виставу» (1919); інсценізована 1920 р. поема «Гайдамаки» йшла в українських театрах та за рубежем (Канада). Було зіграно понад 150 прем’єр. Л. Курбасу належить також інсценізація поезій П. Тичини із циклу «Сонячні кларнети» (1919).

У 1922–1933 рр. викладав у Київському та Харківському музично-драматичних інститутах. Як педагог, заклав теоретичні основи нової режисури, випустив уперше в Україні дипломованих режисерів-практиків і через них створив ряд нових мистецьких колективів — драматичних, музкомедії, естради.

Серед його учнів — видатні майстри українського театру: Й. Гірняк, А. Бучма, В. Василько, М. Крушельницький, Н. Ужвій.

Як актор, створив ряд образів на сценах різних театрів: Гонти («Гайдамаки» за Шевченком), Гурмана («Украдене щастя» І. Франка), Астрова («Дядя Ваня» А. Чехова), Хлєстакова («Ревізор» М. Гоголя), Едіпа («Цар Едіп» Софокла), Макбета («Макбет» Шекспіра), Збігнева («Мазепа» Ю. Словацького) та інші.

У 1925 році Лесю Курбасу присвоїли звання народного артиста України.

Курбас як режисер і театральний діяч був першим постановником оперних вистав у новоствореній Київській музичній драмі, брав участь у перших фільмах.

На студії ВУФКУ він поставив фільми: «Вендетта», «Макдональд» (обидва — 1924), «Арсенальці» («Червоний арсенал», 1925).

Він відомий як видавець мистецьких журналів «Театральні вісті» і «Барикади театру», як автор перекладів і художніх інсценізацій та великої теоретичної спадщини щодо творення масових сцен, пластичної виразності образу й мізансценічної метафори.

У час високих злетів і задумів геніального митця арештовують. Його засуджено до п’яти років ув’язнення.

У 1936–1937 рр., будучи в’язнем Соловецького табору, здійснив вистави: «Весілля Кречинського» О. Сухово-Кобиліна, «Аристократи» М. Погодіна, «Інтервенція» Л. Славіна, «Учень диявола» Б. Шоу та інші.

Лесь Курбас — автор книги «Шляхи українського театру» і «Березіль» (1927), численних статей із театрознавства. Переклав із німецької книгу «Мистецтво вмирає» В. Обюртена (1918), написав до неї вступне слово.

У 1937 році, 3 листопада, під час чергової хвилі репресій, Леся Курбаса розстріляли в Соловецькому таборі особливого призначення.

Література

Курбас Л. Березіль: Із творчої спадщини / Упоряд. і приміт. М. Г. Лабінського. — К.: Дніпро, 1988. — 518 с.: портр., іл.

Курбас Л. Бйорнстьєрне Бйорнсон Березіль // Тисячоліття: Поетичний переклад України-Русі. — К., 1995. — С. 402–403.

Курбас Л. Статьи и воспоминания: Литературное наследие / Сост. М. Г. Лабинский, Л. С. Танюк; Вступ. ст. Н. Б. Кузякиной. — М.: Искусство, 1988. — 463 с.

Курбас Л. Шляхи «Березіля» і питання фактури // Тернопілля’97: Регіон. річник. — Тернопіль, 1997. — С. 401–402.

***

Курбас Л. Драма і сцена // Всесвітня література та культура. — 2005. — № 7. — С. 38–39.

Курбас Л. Из творческого наследия // Театр. — 1987. — № 9. — С. 54–60.

Курбас Л. Про закордонне театральне життя // Всесвіт. — 1987. — № 6. — С. 160.

Курбас Л. Про символічний театр і театр О. Олеся: [Промова перед виставою 17 листоп. 1917 р.] // Укр. літ. в загальноосвітній школі. — 2004. — № 3. — С. 51–52.

Лесь Курбас: Система і Метод // Укр. театр. — 1998. — № 1. — С. 27–30.

Курбас Л. Театральний лист // Укр. театр. — 1989. — № 1. — С. 23–26.

***

Положення про премію імені Леся Курбаса // Культура і життя. — 1995. — 28 січ.

Про створення Державного центру театрального мистецтва та заснування премії імені Леся Курбаса // Зібрання постанов уряду України. — 1995. — № 2. — С. 55–56.

***

Корнієнко Н. М. Лесь Курбас: репетиція майбутнього. — К.: Факт, 1998.— 461 с.

***

Анікін Л. Соловецька голгофа Леся Курбаса // Дзеркало тижня. — 2005. — 19 лют. — С. 21.

Гасай Є. Поруч з Лесем Курбасом на Соловках: [Маловідомі штрихи до біографії укр. режисера] // Свобода. — 2004. — 10 лют. — С. 3. — (Долі людські).

Левченко Т. Феномен Леся Курбаса // Культура і життя. — 2002. — 27 берез.

Мазур Н. Перший трагік українського пореволюційного театру: Режисерська майстерність Леся Курбаса 20-х–30-х рр.. // Культура і життя. — 2004. — 14 січ. — С. 3.

Масенко Т. Лесь Курбас. «Березіль»: [Тв. співдружність Л. Курбаса і П. Куліша] // Дивослово. — 2003. — № 10. — С. 74–75.

Мелешкіна І. Відомий і невідомий Лесь Курбас // Українська газета. — 2002. — 26 верес., фотогр.

Окаринський В. Як Лесь Курбас «розігрував Івана Франка»: [Письменницькі проби Л. Курбаса] // Тернопільська газета. — 2004. — 7–13 квіт. — С. 10; фотогр.

Скалій Р. Лесь Курбас. Хресний шлях: Соловки, Сандормох // Культура і життя. — 2002. — 20 листоп., фотогр.

Собуцька В. Скалатські стежини Леся Курбаса // Свобода. — 2003. — 8 берез., фотогр. — (Урочиста академія).

Тарковський І. Лесь Курбас: Погляд з минулого у майбутнє // Людство на межі тисячоліть: діалог цивілізацій. — К., 2003. — С. 304–307.