Історія створення ЄС

Європейський Союз – це сім’я демократичних Європейських країн, які об’єдналися заради миру та процвітання.
Євросоюз – це не держава, що має замінити існуючі держави, і він також значно більший за будь-яку міжнародну організацію. Країни, що входять до його складу, заснували спільні інституції, яким було делеговано частину їхніх суверенних повноважень, завдяки чому стало можливо демократично приймати рішення з конкретних питань, які становлять спільний інтерес, на європейському рівні. Європейський Союз створив спільну валюту, динамічний спільний ринок, в якому люди, послуги, товари і капітал пересуваються вільно. Він намагається зробити так, щоб внаслідок соціального прогресу та справедливої конкуренції якомога більше людей могли скористатися перевагою спільного ринку.

Історичні корені Євросоюзу сягають Другої світової війни. Після Другої світової війни західноєвропейські країни поставили перед собою питання майбутнього Європи, що, власне, і вважається початком європейської інтеграції.
Інтеграція – була єдиною відповіддю, яку знайшли європейські політики та дипломати 50-их років XX сторіччя.В період 1945-950 років кілька мужніх державних діячів, серед яких – Конрад Аденауер, Вінстон Черчілл, Алкід де Гаспер і Роберт Шуман почали переконувати свої народи увійти у нову еру. У Європії мав панувати новий порядок, заснований на  спільних інтересах її народів і націй, який би забезпечувався  угодами, що гарантують владу закону  та рівність між усіма країнами.

У травні 1950 року в Парижі міністром закордонних справ Франції Робертом Шуманом було запропоновано новий план часткової економічної інтеграції (ідея була висунута  Жаном Моне).

9 травня 1950 – підписано Декларацію Роберта Шумана, яка пропонує створення організації, що контролює видобування вугілля та виробництво сталі в ФРН та Франції. Отже, 9 травня святкують зараз як День Європи.

План Шумана та Моне був реалізований 18 квітня 1951 року, коли було підписано Паризький Договір про створення Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі, який набрав чинності в липні 1952 р. Договір був підписаний на термін 50 років. Членами нової організації стали: Франція, ФРН, Італія, Голландія, Бельгія та Люксембург.
Органами Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі стали:

  • Висока Влада (першим головою став Жан Моне),
  • Рада Міністрів,
  • Парламентська Асамблея (дорадчий орган, який складався з представників парламентів країн-членів),
  • Суд.

25 березня 1957 р. підписана Римська угода, що запровадила Європейську економічну Спільноту (ЄЕС) та Європейську спільноту з атомної енергії (Євроатом). Угода вступила в дію з 1 січня 1958 року. Було також підписано Конвенцію про спільні для трьох Співтовариств інституцій, ними були: Парламентська асамблея (Європейський Парламент) та Європейський Суд. Крім того, кожне Співтовариство мало власні інституції:

ЄСВС:
Високі власті,
Спеціальна Рада міністрів

ЄЕС:
Комісія,
Рада міністрів

Євроатом:
Комісія,
Рада міністрів

8 квітня 1965 – підписано Угоду про злиття, виконавчих органів трьох Спільнот. ЄСВС, ЄЕС та Євроатом “отримали” спільні Раду і Комісію.
У червні 1985 року Європейською Комісією була представлена „Біла книга“ у справі внутрішнього ринку. Цей документ, разом із підготовленими доповідями вищезгаданих комітетів, став основою для Єдиного Європейського Акту (ЄЄА), підписаного в лютому 1986 р., який модифікував Римські Договори і подав програму переходу до 1993 року до єдиного внутрішнього ринку, який базуватиметься на 4 свободах:

  • вільний рух товарів,
  • вільний рух осіб,
  • вільний рух капіталу,
  • вільний рух послуг.

7 лютого 1992 підписана Маастрихтська угода (Угода про Європейський Союз). Ця угода запровадила: Інститут омбудсмана, який розглядає скарги громадян держав-членів ЄС на інституції Союзу та Комітет регіонів, який має представляти регіони держав-членів ЄС. Угода також розширила функції Парламенту.
Згідно з Маастрихтським Договором, ЄС базується на трьох стовпах:
1. Повноваження першого стовпа дуже широкі, а саме:

  • спільний внутрішній ринок, тобто вільний рух осіб, капіталу, товарів та послуг,
  • митний союз,
  • спільна торговельна політика,
  • спільна сільськогосподарська політика та політика рибальства,
  • спільна транспортна та енергетична політика,
  • Європейський Соціальний Фонд,
  • спільна політика з питань охорони навколишнього середовища,
  • захист конкуренції,
  • підтримка наукового та технологічного розвитку,
  • охорона здоров’я та споживачів,
  • цивільна оборона,
  • туризм та спорт.

2. Другий стовп це Спільна Зовнішня Політика та Політика Безпеки (СЗППБ). Їі завданням є зміцнення єдності та незалежності Європи, що повинно сприяти збереженню миру, безпеки, прогресу на цілому континенті та в світі. Цілі СЗППБ:

  • охорона спільних цінностей, життєвих інтересів, незалежності та цілісності ЄС, згідно з принципами Хартії Об’єднаних Народів,
  • зміцнення безпеки ЄС та його членів,
  • збереження миру та зміцнення міжнародної безпеки,
  • підтримка міжнародної співпраці,
  • розвиток та зміцнення демократії, а також легітимних урядів та поваги до прав людини та основних свобод.

3. Третій стовп – співпраця у сфері юстиції та внутрішніх справ. Визначаючи обов’язки країн-членів у межах третього стовпа, творці Договору про ЄС не включили до діяльності ЄС питання, пов’язані з утриманням громадського спокою та охорону внутрішньої безпеки. У рамках третього стовпа, ЄС зобов’язується:

  • забезпечити громадянам ЄС високий рівень охорони з питань свобод, безпеки та юстиції,
  • запобігати расизму і ксенофобії, а також боротися з цими явищами,
  • запобігати організованій злочинності та боротися з ними,
  • боротися з тероризмом, торгівлею людьми, торгівлею наркотиками, торгівлею зброєю, корупцією та зловживаннями.

Маастрихтська угода створила нову структуру з трьома «опорами», які мають як політчинй, так і економічний характер. Це – Європейський Союз (ЄС).

Отже, діяльність ЄС базується на 4 угодах:

  • Угода про створення Європейського співтовариства вугілля та сталі (ЄСВС). Підписана 18 квітня 1952р. в Парижі, набрала чинності 23 липня 1952 року, втратила чинність  23 липня 2002року;
  • Угода про створення Європейського Економічного  Співтовариства (ЄЕС) – підписана 25 брезеня 1957 р., набрала чинності з 1 січня 1958р.;
  • Угода про створення Європейської агенції з атомної енергетики (Євроатом) , підписана в Римі разом з ЄЕС. На ці дві угоди часто посилаютья я на „Римські угоди”. Коли вживається термін „Римська угода”, мається на увазі лише ЄЕС;
  • Угода про Європейський Союз (ЄС),  підписана в Маастріхті 7 лютого 1992р., набрала чинності 1 листопада 1993р.

2 жовтня 1997 р.підписано Амстердамський Договір, набув чинності 1 травня 1999р., вніс зміни в угоду про Європейське Співтовариство та Європейський Союз, замінивши літери у назвах статей Угоди про Європейський Союз числами. Договір не мав суттєвого впливу на функціонування ЄС.

26 лютого 2000 р.- Ніццький Договір, набрав чинності 1 лютого 2003р., спрямовувався на вирішення інституційних проблем ЄС, пов’язаних із розширенням (зміна кількості голосів, якими володіють держави в Раді ЄС тощо).

Хронологія розширення ЄС

2007 Шосте розширення ЄС (Болгарія, Румунія)
2004 П’яте розширення ЄС (Чехія, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Угорщина, Мальта, Польща, Словенія, Словаччина)
2002 Завершений процес запровадження євро
1999 Починає діяти економічний та монетарний союз
1997 Підписана Амстердамська угода
1995 Четверте розширення (Австрія, Швеція, Фінляндія)
1992 Підписана Угода про Європейський Союз (Маастрихтська угода)
1989 Падіння Берлінської стіни
1986 Єдиний Європейський Акт
1986 Третє розширення (Іспанія і Португалія)
1981 Друге розширення (Греція)
1973 Перше розширення Європейського Співтовариства (Великобританія, Данія та Ірландія)
1957 Німеччиною, Францією, Італією та країнами Бенілюкс утворені Європейське Економічне Співтовариство та Євратом (Римська угода)
1951 Утворене Європейське співтовариство вугілля і сталі (Паризька угода)
1950 Декларація Шумана

 

Інституції Європейського Союзу
Європейський Союз побудований за інституційною системою, яка є винятковою в світі. Верховенство права є фундаментальним принципом Європейського Союзу.

Отже, існує три головні законотворчі інституції ЄС:

  • Європейський Парламент, який представляє громадян ЄС і безпосередньо ними вибирається
  • Рада Європейського Союзу, яка представляє країни-члени ЄС
  • Європейська Комісія, яка представляє інтереси Союзу в цілому

“Інституційний трикутник“, що утворюється Комісією, Радою та Парламентом доповнюється ще двома інституціями – Судом Європейського Союзу та Судом Аудиторів, а також п’ятьма іншими європейськими органами. На додаток було засновано ще 19 спеціалізованих агенцій, які займаються, зокрема, технічними, науковими та питаннями управління. „Інституційний трикутник” виробляє політику та закони (директиви, законодавчі акти та рішення), чинні на всій території ЄС. Саме Комісія пропонує нові законопроекти ЄС, але Парламент і Рада затверджують їх. Європейський Суд слідкує за втіленням європейського законодавст­ва, а Суд Аудиторів (чи Рахункова Палата) перевіряє фінансування діяльності Союзу.
П’ять інших органів ЄС, які доповнюють систему:

  • Комітет з економічних і соціальних питань представляє громадян­ське суспільство і обидві сторони виробництва;
  • Комітет регіонів представляє регіональні та місцеві органи влади;
  • Європейський Центральний Банк відповідає за європейську моне­тарну політику;
  • Європейський Інвестиційний Банк фінансує проекти ЄС;
  • Європейський Омбудсмен захищає громадян і організації ЄС від порушень в адмініструванні.

Державні мови Європейського Союзу
Які державні мови Європейського Союзу? Вже перша постанова, прийнята Радою об’єднання, яке нині є Європейським Союзом, стосувалася питання мови.  15 квітня 1958 року Рада постановила, що офіційні мови країн-членів повинні стати як офіційними мовами Співтовариства, так і робочими мовами установ Співтовариства.
Офіційна мова кожної країни-члена є офіційною мовою ЄС. Оскільки кілька держав-членів мають ту саму офіційну мову, то це означає, що існує 21 офіційних мов.
Ось вони: чеська, датська, голландська, англійська, естонська, фінська, французька, німецька, грецька, угорська, італійська, португальська, іспанська, шведська, ірландська (з 1 січня 2007, але з обмеженням), латвійська, литовська, мальтийська, польська, словацька, словеньська.

Єдина валюта
У 1992 році було прийнято рішення створити в рамках ЄС Економічно-валютний союз (ЕВС) і запровадити єдину європейську валютну одиницю, управління якою мав здійснювати Європейський центральний банк. Єдина європейська валюта – євро – стала реальністю 1 січня 2002 року, коли банкноти та монети євро замінили національні валюти у 12 з 15 країн ЄС (Бельгії, Німеччині, Греції, Іспанії, Франції, Ірландії, Італії, Люксембурзі, Нідерландах, Австрії, Португалії та Фінляндії). З 1 січня 2007 року до євро зони приєдналась і Словенія.

Прапор ЄС
Історія створення прапору починається у 1955 році. Тоді Європейський Союз існував лише у вигляді Європейського об’єднання вугілля та сталі, до якого входило шість країн. Однак існувала окрема організація з ширшим представництвом – Рада Європи, яка була заснована на кілька років раніше для захисту прав людини та пропагування європейської культури. У той час Рада Європи підбирала собі емблему. Після активних обговорень було прийнято нинішній варіант прапора – коло з 12 золотих зірок на блакитному тлі. Число зірок не має нічого спільного з кількістю країн-членів організації. В різних традиціях „12” є символічним числом, що означає абсолютну досконалість. Це також і кількість місяців у році, і кількість цифр на циферблаті годинника, тоді як коло є ще й символом єдності.
Так народився європейський прапор, який представляє ідеал об’єднання народів Європи. На ньому сяє дванадцять зірок, як символ довершеності, повноти та єдності. Прапор залишається незмінним протягом років, не зважаючи на розширення ЄС.
Пізніше Рада Європи закликала інші європейські установи прийняти той самий прапор, і у 1983 році його затвердив Європейський Парламент. Усі європейські інституції використовують його з початку 1986 року.
Європейський прапор – це єдина емблема Європейської Комісії, виконавчого органу ЄС. Інші європейські установи та органи додають до прапора свою власну емблему.

Європейський гімн
У широкому значенні – це гімн не лише Євросоюзу, але й усієї Європи. Музика гімну взята з Дев’ятої симфонії, яку Людвіг ван Бетховеном написав у 1823 році. У фінальній частині своєї симфонії Бетховен поклав на музику „Оду до радості”, написану у 1785 році Фрідріхом фон Шиллером. У цьому вірші знайшла відгук ідея братання народів, яку поділяв і Бетховен.
У 1972 році Рада Європи (той самий орган, який розробив дизайн європейського прапора) схвалила бетховенську тему „Оди до радості” у якості свого гімну. Відомому диригенту Герберту фон Караяну було доручено написати три інструментальні аранжування – із соло для фортепіано, для духових інструментів і для симфонічного оркестру. Без слів, універсальною мовою музики, гімн виражає ідеали свободи, миру та солідарності, на яких тримається Європа.

У 1985 році гімн було схвалено президентами та главами урядів країн ЄС як офіційний гімн Європейського Союзу. Цей гімн не має на меті замінити існуючі національні гімни країн ЄС. Гімн ЄС – це утвердження спільних цінностей та їх єднання в усьому розмаїтті національних відмінностей.

Розпочніть писати і натисніть enter для пошуку