в Про нас пишуть, Про нас пишуть 2018

Мельничук, Б. Українські модерністи очима Юрія Винничука [Текст] / Б. Мельничук // Вільне життя плюс. — 2018. — 7 груд. — С. 6. — (Рецензія).

 

Якби не газета «Вільне життя плюс» і не завідувачка відділу міського абонемента обласної наукової бібліотеки Тетяна Ковалькова, то хтозна, чи довідався б широкий читацький загал (і я в тому числі) про наявність цієї книжки. Бо такого року інформація в нашій державі залишається мало не для втаємничених, і натрапити на неї можна хіба випадково або в результаті тривалого цілеспрямованого пошуку (але ж треба знати, що шукати!) Залишається вкотре пошкодувати, що ми не маємо всеохопного інформативного видання на зразок колишнього «Друг читача». Тож дуже добре, що пані Тетяна (до речі, залюблена в свою справу) зі сторінок найтиражнішої в області газети повідомляє про новинки, які отримала найавторитетніша на Тернопіллі книгозбірня. Отож у публікації за 9 листопада в числі перелічених видань мою увагу привернула згадка про антологію «Українська модерна проза», яку впорядкував відомий письменник та літературознавець Юрій Винничук.

І ОСЬ БАЖАНА КНИЖКА — переді мною. Випустило цей ошатний та об’ємистий (510 стор. журнального формату) том з оригінально оформленою обкладинкою знане харківське видавництво «Фоліо». Новинка репрезентує майже невідомі твори переважно забутих письменників початку XX століття: Марка Черемшини, Наталі Кобринської, Євгенії Ярошинської, Івана Липи, Михайла Могилянського, Гната Михайличенка, Остапа Грицая, Галини Журби та інших—— усього 25 авторів. Окремими розділами подані матеріали (переважно спогади), згруповані під назвами «Київська богема» та «Львівська богема», «В колі «Молодої Музи».

Щоб якнайповніше ознайомити читачів з текстами саме цих митців, забутих з волі прокомуністичного режиму, Юрій Винничук цілком логічно повважав за доцільне залишити поза своїм вибором як укладача антології хрестоматійні модерністські творіння класиків нашої літератури — Михайла Коцюбинського, Івана Франка, Ольги Кобилянської (поданий лише один її етюд — «Мої лілії»), Володимира Винниченка. Також обійдено українську модерністську поезію, оскільки вона майже вся вже опублікована як в окремих авторських збірках, так і в антологіях (зокрема в книжках «Невідоме Розстріляне Відродження» та «Львівська Антологія», котрі упорядкував той же невтомний Юрій Винничук, а випустило також «Фоліо»).

Переважна більшість оповідань та повістей, уміщених в антології «Українська модерна проза», вперше було надруковано в давніх часописах — «Літературно-Науковому Вістнику», «Українській Хаті», «Шляху», «Ілюстрованій Україні», «Буковині», «Шляхах Мистецтва» та інших. Як наголосив упорядник і автор біографічних довідок та коментарів, нові потужні видання із Заходу на початку XX століття надихнули митців на відхід від старої реалістичної школи. Українська модерна проза того часу сміливо заторкувала раніше замовчувані теми, вдавалася до фантасмагорій, готики, притчі, символізму й імпресіонізму. Багато хто з авторів намагався поєднати поезію та музику або прозу й музику, маючи за мету передати словами звучання нотного твору. Героями оповідань дедалі частіше ставали уже не робітники й селяни, як цього почала вимагати трохи згодом більшовицька влада, а митці-письменники, художники, актори, композитори… За всі ці новаторства, за «відхід від зображення дійсності», за ніби надто широкий політ фантазії творців українського модерну жорстко критикували з табору прихильників просвітянства і хуторянства.

ОКРЕМІ ЧАСОПИСИ відверто ворогували між собою/наприклад «Рада» і модерна «Українська хата», публікуючи гострокритичні статті. Завдяки цьому була створена багата полемічна література, якої, до речі, так бракує в наш час. (Теперішні рецензенти, на жаль, обмежуються лише похвалою, особливо на провінційному рівні, чим не допомагають читачеві, а нівелюють його смаки, спотворюючи розуміння літературного процесу й місця в ньому того чи іншого автора). Прикро, що ранній період українського модерну тривав недовго. Перша світова війна, а відтак і переворот у Росії внесли свої корективи…

У ЗГАДАНІЙ АНТОЛОГІЇ НАС, зрозуміло, цікавить репрезентація насамперед тих письменників, життя і діяльність яких пов’язані з Тернопільщиною. Один з них — Євген Мандичевський (1873—1937 pp.), уродженець Зарваниці на Теребовлянщині. Оскільки його біографічні дані наведені в «Тернопільському енциклопедичному словнику», то обмежимося тільки згадками про те, що він учителював у Тернополі (1903—1909 pp., українська гімназія) та редагував тут журнал «Молодіж» (1904—1905 pp.) В антології модерної прози вміщено етюд Є. Мандичевського «Коли сонце сходить…», уперше опублікований в альманасі «З-над хмар і долин» (1903 p.). Наступний автор — Михайло Яцків (1873—1961 pp.), навчався у Бережанські гімназії (1891—1896 pp.), звідки його виключили за участь у таємному молодіжному гуртку. Цього письменника Юрій Винничук представив сімома етюдами. Василь Пачовський (1878—1942 pp.), життя якого пов’язане зі селом Ярчівцями на Зборівщині, репрезентований оповіданням «Жертва мистецтва», Наталя Кобринська (1855—1920 pp.), була в містечку Скала на вінчанні Михайла і Марії Грушевських, засновувала жіночі гуртки в селах Тернопільщини, — представлена чотирма оповіданнями.

У РОЗДІЛІ «КИЇВСЬКА БОГЕМА» надані фрагменти спогадів про «літературний» Київ «З виру революції» авторства Клима Поліщука (1891— 1937 pp.). Життєвий шлях цього уродженця Житомирщини, обірваний на Соловках, теж був пов’язаний із нашим краєм: містами Тернопіль, Бережани, Збараж, Теребовля, Чортків та ін. У гімназії в Бучачі навчався, а згодом воював ув УГА на Тернопільщині Остап Луцький (1883 — 1941 pp.) — автор поданого в антології есею «Молода Муза».

ДЕТАЛЬНІШЕ ПРО ЦЕ творче об’єднання, котре залишило знач-^ ний слід в історії української літератури, можна прочитати у белетризованому дослідженні-спогадах до його 30-річчя Петра Карманського «Українська богема». Нагадаємо, що цей автор (він детально представлений у ТЕС) викладав у гімназії в Тернополі (1912—1913 pp., 1917—1918 pp.), тут був обраний головою повітової УНРади ЗУНР, видавав власним коштом газету «Голос Поділля» (від 27.11.1918 р. — орган уряду ЗУНР «Український Голос»). У селі Могильниця на Теребовлянщині в 1930-х роках проживали його дружина і двоє дітей. А в «Українській богемі» читаємо присмачені легким гумором очевидця й учасника літературні портрети (загалом їх 21) наших земляків Осипа Шпитка («Перший богеміст на галицькому грунті»), В’ячеслава Будзиновського («Вацьо»), Богдана Лепкого («Бодьо»), Степана Чарнецького, Сидора Твердохліба, Михайла Рудницького, Михайла Паращука (ці чотири тексти названі іменами та прізвищами своїх героїв). Скільки точних спостережень, неповторних деталей, колоритних епізодів! Не втратьте змоги збагатитися й інтелектуально, й емоційно. І подякуймо Юрієві Винничуку, який паралельно зі своєю літературною творчістю та редакторською роботою тішить шанувальників українського художнього слова ще й такими томищами, для укладання котрих місяцями і роками працює у Львівській національній науковій бібліотеці імені В. Стефаника НАН України.

Recent Posts

Розпочніть писати і натисніть enter для пошуку