в Про нас пишуть, Про нас пишуть 2018

Оленич, Л. Від Олександра Барвінського до Якова Гніздовського : [популярна продукція товариства «Просвіта» кінця 19 — початку 20 століття на допомогу освітній, господарській, мистецькій діяльності народу] [Текст] / Л. Оленич, Б. Мельничук // Вільне життя плюс. — 2018. — 25 трав. — С. 4. — (До 150-річчя заснування товариства «Просвіта»).

 

 

Молода генерація галицької інтелігенції 150 років тому заснувала у Львові товариство під промовистою назвою «Просвіта». Його основною метою було довести, що українці — народ із власною історією та своїми культурними традиціями. Засадничі принципи діяльності цієї науково-просвітницької організації коротко сформулював студент Андрій Січинський на першому загальному зборі у Львові 8 грудня 1868 року: «Кожний народ, що хоче добитися самостійності, мусить передусім дбати про те, щоби нижчі верстви суспільності, народні маси піднеслися до того ступеню просвіти, щоб ця народна маса почула себе членом народного організму, відчула своє горожанське й національне достоїнство й узнала потребу існування нації як окремішньої народної індивідуальності, бо ніхто інший, а маса народу є підставою усього».

ДІЯЛЬНІСТЬ ТОВАРИСТВА була регламентована статутом, згідно з яким, окрім освіти народу шляхом збирання та видання «всіх здобутків усної словесності і всього, що дає можливість вивчити народ та його історію», воно повинно було «видавати популярні перекази з усіх галузей науки, які відповідали б поняттям народу та його потребам». Серед авторів, книжки яких видані заходом і коштом «Просвіти», було чимало уродженців Тернопільщини.

Формуванню в народу національного самоусвідомлення, розуміння необхідності боротьби за власну державність сприяло видання популярних праць з історії та етнографії України. Це, зокрема, твори Олександра Барвінського «Історія Руси» (1880, 1882, 1884), «Ставропигійске Братство Успенське у Львові, його заснуванє, діяльність и значене церковно-народне» (1886), «Ілюстрована історія Руси» (1890), «Історія України-Руси» (1904), «Боротьба за волю і самостійність України» (1914); Богдана Барвінського «Наше народне імя: (Україна, Українці, український)» (1916), «Йосиф II і університет Франца І у Львові» (1917); В’ячеслава Будзиновського «Гетьман Мазепа» (1909), «Бери все, що в хаті: оповідання з життя задунайських запорожців» (1922), «Шляхетське право» (1934); Богдана Лепкого «Чекає нас велика річ» (1916); Антона Лотоцького «І засіяла благодать Божа на київських горах» (1938); Анатоля Курди-дика «Від Попраду по Тису: Дещо про минуле та сучасне Карпатської України» (1939); Володимира Гна-тюка «Кубанщина й кубанські українці» (1920). Перу О. Барвінського належать також твори «Цісар і король Франц Іосиф І: Картини з Його життя і володіня для руського народу і молодежи» (1888). «Венямин Франклін як пример чесного трудящого и ощадного человека» (1883, 1891). Богдан Барвінський упорядкував до видання у 1925 році «Дніпрові пороги: Опис України і Дніпра коло 1640 року» Гі де Боплана.

Поширенню серед різних верств українського народу правових і політичних знань сприяли книжки Володимира Барвінського «Вексель і лихва, наша біда» (1875); Євгена Олесницького «Конкуренція школьна на підставі обов’язуючих законів державних і краєвих, розпоряджень властей шкільних і рішень Трибуналу ад-міністраційного» (1890); Михайла Галущинського «Як вибороли собі люди право основувати товариства?» (1920); Франца Коковського «Віддовження села» (1935).

РІЗНІ ПОРАДИ, необхідні кожному селянинові щодо ведення домашнього та сільського господарства, містились у виданнях Олександра Барвінського «Поміч власна, або «Роби, небоже, то й Бог допоможе!»: Книга о порадності Самуила Смайльса» (1882); Осипа Барвінського «Паша душа в господарстві» (1880), «Рогата худоба» (1882), «Дрібна птиця господарська, а великі гроші» (1885, 1891); Сильвестра Лепкого «Опир, або Як плекали кутяне садовину і огородину» (1897); Анатоля Курдидика «Собі самим: Оповідання про господарсько-садівничу школу «Просвіти» в Милованні» (1939).

Проблемам освіти, виховання та популяризації педагогічних ідей, створенню народних бібліотек і поширенню книжки присвячено праці Михайла Галущинського «Народна освіта й виховання народу: методи й цілі» (1920), «Українські народні бібліотеки і праця над поширенням книги» (1926), «Геть неписьменність», «Позашкільна освіта: Народини. Освітні установи. Організаційні форми. Мета», «Просвітні наради: практичні наради й вказівки» (усі — 1927), «Наша анкета» (1930) та Зенона Кузелі «Як закладати і провадити Народні бібліотеки по селах» (1910).

ВАЖЛИВИМИ ДЛЯ СЕЛЯН галицькі просвітники вважали книжки з популярного природознавства та географії, ботаніки й зоології. Це, насамперед, праці Івана Верхратського «мотилі, шкідники господарству» (1890); Миколи Чайковського «Поміж небом і землею» (1909), «Як чоловік зробив з ночі день» (1914), «Оповідання про сили природи» (1924); Михайла Черкавського (у співавторстві з Г. Вагнером) «Найцікавіші рослини у світі» (1932). Про один з найважливіших законів природи — збереження енергії — детально розповів у окремій книжці українською мовою «Непропаща сила» (1879) Іван Пулюй. Страшним бичем галицького села було пияцтво, боротьбі з яким присвячено «Трийцять літ тверезості» (1876) Володимира Барвінського.

Найчисленнішу групу просвітніх видань становили популярні книжки, переважно брошури, які були спроможні задовольняти попит якнайширшої читацької аудиторії. Серед них: «Убоге й богате село» (1883), «Літопис суспільної роботи і сили русинів австрійських» (1885) Олександра Барвінського; «Житє святого Євстахія» (1885) Осипа Барвінського; нариси «Донька і мати, або Не протився науці!» (1904) Богдана Лепкого; «Старі й нові держави» (1921) Мирона Кордуби; «Місто контрастів: Враження з Льондону» (1929) Михайла Рудницького; «Роля «Просвіти» в українському житті» (1928) Василя Мудрого; «Нариси історії українського театру в Галичині» (1934) Степана Чарнецького; «Сільське господарство Галицько-Волинських земель» (1936) Євгена Храпливого; «До ясного завтра: Короткий огляд найновіших здобутків людства» (1935) Анатоля Курдидика.

ПРОБУДЖЕННЮ національної свідомості сприяли літературознавчі праці Богдана Лепкого «Про життя великого поета Тараса Шевченка» (1911), «Про Шевченків «Кобзар» (1914); Михайла Галущинського «Тарас Шевченко: В роковини смерті» (1921); Василя Сімовича «Тарас Шевченко: його життя й творчість» (1934), «Юрій Федькович: життя й діяльність» (1934), «Іван Франко: його життя й діяльність» (1936); альбом «Пам’яті Маркіяна Шашкевича» (1911), який упорядкував Кирило Студинський.

Найрепрезентативнішими у репертуарі «Просвіти» було видання окремими книжками поетичних та прозових творів українських письменників. У різні роки побачили світ: оповідання для народу «Три побратими, або Як поконали люди біду» (1893) Івана Верхратського; оповідання «Горить» (1901, 1904) Марка Мурави (Сильвестра Лепкого); уривок з повісті «На послухане до Відня» (1902), оповідання «В глухім куті» (1903), збірка «В Тарасові роковини» (1915), «Під ялинку» (1931), «Сотниківна» (1931), «Орли» (1934), «Каяла» (1935) Богдана Лепкого; «Князь Ярослав Осьмомисл» (1918) Осипа Назарука; «Ведмедівська попівна» (1909), «Смертне зілля» (1921) Антона Лотоцького. Як бачимо, в масиві літературної продукції «Просвіти» переважали твори історичної тематики, що було зумовлено прагненням видавців використовувати художню книжку для популяризації минувшини. «Старохристиянські легенди» (1901) вибрав і переклав українською Володимир Гнатюк. Читанку для руського народу «З Маркіянової спадщини письменної» (1894) уклав Олександр Барвінський разом з Іваном Чапельським.

ЧІЛЬНЕ МІСЦЕ СЕРЕД ВИДАНЬ «Просвіти» займали україномовні посібники для початкових шкіл, які забезпечували опанування базових шкільних дисциплін і авторами яких були члени товариства. Так, Юліан Опільський — автор «Підручника до науки німецької мови» (1916, 1917). Іван Верхратський переклав «Ботаніку для шкіл нижчих гімназійних і реальних» професора Е. Гікля (1873).

У 1935 році «Просвіта» започаткувала випуск нот у серії «Народне музичне мистецтво». Це були в основному окремі видання вокальних творів Василя Барвінського «Шевченкова хата» (1936), «Ой колосися, ниво…» (обидва на слова Б. Лепкого, 1937), «Сонячне завтра» (слова А. Курдидика, 1938); Нестора Нижанківського «Просвітянський марш» (1938), «Сонце Просвіти» (слова А. Курдидика, 1938), «У гору стяг» (слова Богдана-Ігоря Антонича, 1938). У цій же серії видані партитури пісень «Заквітчали дівчатонька»; «Засумуй, трембіто», «Мав я раз дівчиноньку», «Ой чого ж ти зажурився» (усі — 1935) Анатоля Вахнянина й «За рідний край» (1935) Бориса Кудрика (усі на слова Р. Купчинського); «Кладочка» (1935) Анатоля Вахнянина (слова Л. Лепкого); «Воскресний дзвін» та «Просвіти армія іде» (1938) Миколи Колесси і «Шлях мільйонів» (1937) Бориса Кудрика (слова А. Курдидика).

НАД ОФОРМЛЕННЯМ ВИДАНЬ, що в першій половині XX ст. виходили у «Просвіті», працювали відомі мистці, серед яких — вихідці з Тернопільщини Олена Кульчицька, Яків Струхманчук та Яків Гніздовський.

Під егідою львівської «Просвіти» та її філій протягом 70 років (1868—1939) вийшло друком близько 1000 книжок. Сьогодні навіть важко уявити, що в умовах бездержавності, певного засилля і реакції щодо українства австрійської та польської влади товариство завдяки подвижницькій праці своїх членів зуміло підготувати і видати такий масив друкованої продукції, що є невід’ємною складовою національної книжкової спадщини.

Полегшити пошук видань, які благословили до читачів львівська «Просвіта» та її філії й авторами яких були уродженці нашого краю, допомогли бібліографічні покажчики «Товариство «Просвіта» у Львові, 1868—1939» (2008) та «Видання «Просвіт» Галичини: Книги та аркушева продукція» (1996), котрі підготували й видали відповідно Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України і Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого. У повнішому обсязі ця стаття буде опублікована в одному з найближчих номерів журналу «Літературний Тернопіль».

Recent Posts

Розпочніть писати і натисніть enter для пошуку