в Про нас пишуть, Про нас пишуть 2018

Мельничук, Б. І швець, і жнець, і на дуду грець [Текст] / Б. Мельничук // Вільне життя плюс. — 2018. — 13 квіт. — С. 6. — (Прочитане).

 

А ще він — сміхованець. Чи, якщо вам так зручніше, — сміхотворець. Чи, якщо точніше-детальніше: сатирик і гуморист. Це — про вельмишановного Антона Гриба, сина Євдокима. Цьому життєрадісному чоловікові, синові Кам’янець-Подільщини (нині Хмельниччина), вихованцю Львова та Одеси (від краю до краю України — недарма такий високий і на зріст, і духом), приймакові Тернопільщини, котра прийняла його, як рідко яка теща зятя, в листопаді виповниться вісімдесят (не забудьте привітати!)

Ви можете повірити, що йому стільки літ? Я — ні. Хоч убийте — не можу. Бо енергії, працелюбства, наснаги в пана-товариша (не того комуністичного «товариша», а справжнього, козацького) стільки, що ще й удвічі, втричі молодшим од себе позичити може. Чи — й просто подарувати. Без обов’язку віддавати. Бо він добрий і щирий. Такий добрий, що, здається, міг би засіяти своїм добром усю Землю. Якби дозволили. А тим часом щедро дарує його всім, хто цього потребує. Особливо, коли бачить, що людина — талановита, має іскру Божу. Тоді присідає поруч із тим чоловіком чи жінкою (із нею — не надто близько) і допомагає роздмухати з тієї іскри ватру. Справжню. Щоб вогонь аж гоготів, здіймався до неба. Щоби далеко було видно й чути, щоби добра звістка (байдуже, що не про нього), головне — що українська, усім світом розлетілася. На прославу автора (авторки). Во славу України.

Я недаремно почав ці нотатки словами «а ще він…» Бо Антон Гриб — не тільки сміхованець. Він, як у народі мовиться, і швець, і жнець, і на дуду грець. Бог не поскупився на таланти, вдару вав їх хлопцеві зі Слобідки-Глушковецької (може, тому, аби вона була не Глушковецькою, а Голоснецькою), що біля Ярмолинців, — повну-повнісіньку жменю. Антон Гриб — і художник (графіка, живопис та декоративний розпис), і майстер плетіння зі соломи — брилів, тарелей, шкатулок, серветок, і дослідник (у багатьох випадках — ще й першовідкривач) ентузіастів народного мистецтва нашого краю, який став для нього рідним (якби кожній тещі такого зятя — ото б злагода панувала повсюди). Крім того, йому підвладне перо, і він почувається своїм у тій делікатній сфері, яка називається народною творчістю. Автор численних публікацій у періодиці, посібників «Золоті плетінки» і «Соломоплетіння», монографій «Барвисті джерела», «Барви життя Олега Скаржевського (художника-інженера)», «Керамологія Тернопільщини», автобіографічних романів-хронік «Ляда», «Терновий спалах» і «Товтровий кряж», збірок віршів «Острів душі», «Сонцеграй», «Чарівне Дерево», книжки п’єс «Атестація», низки прозових творів…

Звісно, не випадково ім’я Антона Гриба — заслуженого майстра народної творчості України, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України, багатолітнього голови її обласної організації, а нині старшого викладача образотворчого мистецтва (по-доброму заздрю його студентам — це ж ходяча скарбниця знань, мудрості та досвіду) Кременецької гуманітарно-педагогічної академії імені Тараса Шевченка — занесено до «Енциклопедії Сучасної України», «Тернопільського енциклопедичного словника» та інших авторитетних видань. Чимало місця приділено (зовсім не «по блату», хоча шановний майстер і частий гість цієї книгозбірні) А. Грибу в «Літературі до знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини на 2018 рік», що видала обласна універсальна наукова бібліотека. Укладач останнього Марія Пайонк підкреслила, що Антон Євдокимович — учасник міжнародних, всеукраїнських та обласних вернісажів, мав 15 персональних виставок. Він — лауреат обласної премії імені Ярослави Музики, його твори зберігаються в музеях Ярмолинців, Тернополя, Києва, Ялти, Москви (сподіваюся, що зловредні руки Путіна до них не добралися).

Гумор і сатира — особлива пристрасть Антона Гриба. Це знають усі, кому пощастило спілкуватися з ним, а, так би мовити, документальне підтвердження цьому — збірки «Викрутаси» (2007 р.) та «Лохотрон» (2015 p.). І ось — нова книжка у згаданих жанрах. Привертає увагу вже її назва — «Кракелюр». Зізнаюсь, я не знав цього слова, котре в перекладі з французької означає «розтріскування грунту, шару фарб чи лаку на картинах».

Отаке «розтріскування» нашого суспільного (в тому числі провінційного) життя і помічає чітке око автора. Відразу ж скажу, що його погляд буває і злим, і добрим. Злим, коли А. Гриб бачить те, що заважає нам жити, стати воістину європейською нацією, господарями у власному домі. Сатирик не може пройти повз довгобуду обласної бібліотеки чи отого будинку, який піднявся вище пам’ятника героям Небесної Сотні, не може не помітити спрута корупції, казнокрадства й навіть тієї дівчинки, котра цмулить цигарку, чи тих неуків, які не обходяться в розмові без слова-паразита «тіпа». Про це — в першому розділі збірки, найменованому, щоправда, м’яко — «Різнобарв’я».

Легко впізнавати й персонажів другого розділу — «Байки». Як і належить, у цьому жанрі в текстах діють переважно звірі й птахи. Але за ними проступають відомі нам особи політичного бомонду, місцевого середовища — хоч пальцем тикай, обов’язково вцілиш у такого (таку). Алегорії більш як очевидні. Не буде перебільшенням сказати, що Антон Гриб гідно продовжує традиції кращих сміхованців нашого народу — від Леоніда Глібова і Степана Руданського до Павла Глазового та Степана Олійника. Викриваючи негативи нинішній реалій, сатирик нещадно таврує їхніх носіїв гострим словом.

Цілком іншим тоном озивається до нас автор у завершальному розділі збірки — «Фраши». Тут доцільне пояснити, що, за визначенням відомого вченого Юрія Коваліва у його «Літературній енциклопедії» (т. 2; Київ: видавн. центр «Академія», 2007), фрашка — це різновид епіграми, коротенький жартівливий або сатиричний твір з актуальною чи етичною проблематикою, інколи з ознаками філософствування, виповнений каламбурами, сентенціями. Щодо нашого випадку, то в цьому розділі автор, грізний сатирик, перетворюється на доброзичливого гумориста і дає своєрідні характеристики тим, кого знає та поважає. Зрозуміло, його пильне око й надалі не втрачає зіркості, помічає і те, без чого герой тексту був би ще кращим; тож літератор немов підказує, яких хиб варто позбутися і без чого не можна обійтися в духовному поступові. Із цих фрашок постає галерея образів відомих особистостей, які, по суті, й формують культурно-мистецьке середовище міста. Поміж них автор почувається своїм, а багатий життєвий досвід та літературний талант дають йому право дивитися на цих людей крізь гумористичний приціл. Я більш ніж упевнений, що жоден (жодна) з тих, хто потрапив на сторінки цього розділу, не образиться на Антона Гриба; навпаки, чимало з відомих ще й проситимуть його присвятити їм дотепну мініатюру в черговій книжці.

Побажаймо ж поважному авторові, щоб його перо не затупилося, душа і серце не збайдужіли, а ця збірка, що вийшла у знаному видавництві «Лілея», знайшла вдячних читачів. Повірте, вона цього варта.

Recent Posts

Розпочніть писати і натисніть enter для пошуку