в Про нас пишуть, Про нас пишуть 2018

Мельничук, Б. Оунівець із Вільхівця [Текст] / В. Мельничук, М. Пайонк // Вільне життя плюс. — 2018. — 2 берез. — С. 6. — (Доповнюючи ТЕС).

 

IНФОРМАЦІЮ ПРО ЦЬОГО ПОЛІТИЧНОГО ДІЯЧА МИ ПОДАЛИ У ПЕРШОМУ ТОМІ (2004 P.] «ТЕРНОПІЛЬСЬКОГО ЕНЦИКЛОПЕДИЧНОГО СЛОВНИКА» БЕЗ ЗАЗНАЧЕННЯ ДНЯ ТА МІСЦЯ НАРОДЖЕННЯ. ЗВИЧАЙНО Ж, ТРАПИЛОСЬ ТАК НЕ ЧЕРЕЗ НЕУВАЖНІСТЬ І НЕ ТОМУ, ЩО ЧЛЕНИ РЕДАКЦІЙНО-ВИДАВНИЧОЇ ГРУПИ НЕ ЗАХОТІЛИ ЦЬОГО ЗРОБИТИ — ПРОСТО НЕ МАЛИ ЦИХ ДАНИХ ПРО НАШОГО ЗЕМЛЯКА ІВАНА ГАБРУСЕВИЧА. АДЖЕ НАВІТЬ У ТАКОМУ АВТОРИТЕТНОМУ ДЖЕРЕЛІ, ЯК «ДОВІДНИК З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ» (2-ГЕ ВИД., ДООПР. І ДОПОВН. — КИЇВ : ГЕНЕЗА, 2002. — 1136 С.) МІСЦЕМ НАРОДЖЕННЯ ЗГАДАНОГО БОРЦЯ ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ ПОДАНО ПОМИЛКОВО ГАЛИЧ, БЕЗ ЗАЗНАЧЕННЯ ДАТИ, Є ТІЛЬКИ РІК — 1902.

Із зрозумілих причин (щоб рідні не зазнали переслідувань із боку прокомуністичного режиму) в гаслі про І. Габрусевича, вміщеному в славнозвісній «Енциклопедії українознавства» за редакцією В. Кубійовича. (т. 1, 1955. — С. 331], як і в багатьох інших гаслах цього видання, зазначено лише рік його народження. Так само — без згадки про місце народження подано інформацію і в статті М. Романюка, видрукуваній в другому випуску матеріалів до енциклопедичного словника «Українська журналістика в іменах» (Львів: Наук, бібліотека ім. В. Стефаника НАНУ, 1995. — С. 59], а в монографії «Українська преса у Німеччині 1919—1945 pp.: формування та функціонування» (НАН України, ЛННБУ ім. В. Стефаника. — Львів, 2009. — 344 с.) Н. Кулеша зазначила, що І. Габрусевич «народився в сім’ї священика в Галичині» (с. 271).

Тим часом у 2008 році завдяки дослідженню відомого краєзнавця Тараса Шаха, заслуженого вчителя України, директора Бібрської ЗОШ І—ПІ ступенів (Львівська область) дата народження стала відомою. Саме цей пошуковець встановив, що у Метричній книзі церкви Св. Іоанна Хрестителя у с Вільхівець (тоді — Ольховець), яка зберігається у Бережанському РАЦСІ, є запис про народження Івана, зроблений рукою його батька-священика 20 вересня 1902 року. Отже, нинішнього року минатиме 116-та річниця від дня народження політичного діяча.

Батько Івана, Северин Габрусевич, парафію у Вільхівці отримав у 1892-му, закінчивши Львівську духовну семінарію. Через тринадцять років, 1905-го, сім’я Габрусевичів переїхала до с. Годів на Зборівщині, де о. Северин одержав нову парафію. Тут Іван, який був третьою дитиною в родині, закінчив початкову школу, опісля продовжив навчання у гімназії (ймовірно, Бережанській, яку свого часу закінчив і його батько]. Гімназійні роки Івана припали на ще довоєнні австрійські часи, він зростав національно свідомим, готуючись до боротьби за Українську державу.

Від початку 1920-х років хлопець належав до провідних членів «Групи української державницької молоді». 1926 року патріотична молодь об’єдналась у «Союз Української Націоналістичної Молоді». Іван Габрусевич був серед лідерів цієї організації.

Ще в лютому 1929 року, навчаючись у Львівському університеті, він став членом ОУН. Невдовзі призначений керівником підреферентури Юнацтва Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях. Іван Габрусевич за дорученням Проводу українських націоналістів розгорнув широку діяльність зі створення підпільної мережі молодіжних націоналістичних груп та організації акцій непокори окупаційній польській владі. Свої статті та інші матеріали публікував на сторінках львівського журналу «Смолоскип» (1927-1929), перемишльського тижневика «Український Голос». Працював головним редактором нелегального місячника «Юнак» (1928-1934). Разом зі ще одним уродженцем Тернопільщини — Ярославом Стецьком започаткував видання журналу «Юнацтво» для не охопленої членством в ОУН молоді. Редагував місячник «Бюлетень Краєвої Екзекутиви ОУН» (1931-1934).

У 1930 р., за рекомендацією голови Проводу українських націоналістів Євгена Коновальця, Івана Габрусевича призначено заступником, а з червня 1931-го, після його виходу з польської в’язниці, — крайовим провідником ОУН на західноукраїнських землях.

Як керівник Проводу ОУН на ЗУЗ він таємно виїхав у Прагу для зустрічі з полковником Є. Коновальцем і через стан свого здоров’я залишився за кордоном у розпорядженні Проводу українських націоналістів. Співпрацював із «Націоналістичною Пресовою службою» в Берліні, згодом у Відні, а також із редакцією чернівецького часопису «Самостійна думка». З його ініціативи почало виходити видання — «Розбудова нації».

Крайову екзекутиву ОУН на західноукраїнських землях І. Габрусевич очолював до березня 1932 року. За його ж порадою, наступником на посту крайового провідника ОУН на ЗУЗ Євген Коновалець погодився призначити Богдана Кордюка, а заступником — Степана Бандеру. Отже, можна вважати, що саме І. Габрусевич дав майбутньому вождеві української нації перше підвищення по службі в ОУН, призначивши його референтом відділу пропаганди, а згодом рекомендував заступником провідника. Польська поліція заарештовувала Габрусевича кілька разів, та він не скорився. Від 1934 року належав до Проводу українських націоналістів, де очолив референтуру теологічного вишколу.

Після початку Другої світової війни Іван займався організаційною- роботою для проголошення у Львові 30 червня 1941 року Акта відновлення Української держави та створення Українського державного правління, відтак став його членом. А 15 вересня того ж року в числі інших очільників ОУН був ув’язнений гестапо (за іншими даними — 11—12 липня, як і Ярослав Стецько). Майже три роки поневірявся у концтаборі Заксенгаузен. Зборівська письменниця і краєзнавиця Леся Білик у статті «Іван Габрусевич. Духовний зв’язок поколінь і покликання патріота» зазначила: «Гестапівці витончено знущалися з в’язня. Його, незважаючи на тяжкий стан, довго не лікували, тримали переважно в одиночній камері, а тоді забрали до таборового шпиталю, та не для лікування, а для дослідів — почали робити операції. 16 травня 1944 року о 19.00 через ці лікарські експерименти він помер. З табору родині надіслали повідомлення про смерть разом із листами Габрусевича, які гестапівці затримували, поки Іван жив». Те, що напрацював Іван Габрусевич, ще треба зібрати, упорядкувати сучасним історикам, політологам, публіцистам. А тих, хто зацікавиться дослідженнями діяльності одного з найпослідовніших ідеологів ОУН, запрошуємо відвідати Тернопільську обласну універсальну наукову бібліотеку, де у відділі краєзнавчої літератури та бібліографії зберігаються матеріали про Івана Габрусевича. Це і журнал «Мандрівець» (2008. — № 7. — С. 73-79) (стаття Тараса Шаха «Іван Габрусевич: революціонер з когорти націоналістів»); матеріали міжнародної наукової конференції «Українська повстанська армія: формування національної ідеї та боротьба за українську державу» (Астон. — Бережани; Тернопіль, 2015. — С. 81—87] (згадана стаття Лесі Білик); книжка Галини Гордасевич «Степан Бандера: людина і міф» (Львів: Апріорі, 2008. — С. 40, 46, 57-58); «Нескорена Зборівщина», т. 1. Серія «Реабілітовані історією» (Тернопіль, 2001. — С. 180-181); «Зборівщина. Над берегами Серету, Стрипи і Золотої Липи»: історично-мемуарний і літ. збірник (Торонто; Нью-Йорк; Париж; Сідней, 1985. — С. 401-402); книжки Петра Мірчука та Зіновія Книша, періодичні видання «Зборівська дзвіниця» та «Бережанське віче» (2012), згадані у цій статті довідкові видання.

Recent Posts

Розпочніть писати і натисніть enter для пошуку