в Про нас пишуть, Про нас пишуть 2018

Пайонк, М. Учитель, патріот і романтик, воїн і поет [Текст] / М. Пайонк, Б. Мельничук // Вільне життя плюс. — 2018. — 16 лют. — С. 6. — (Доповнюючи ТЕС).

 

Фонд обласної універсальної наукової бібліотеки поповнився книжкою «Володимир Осип Демчук: Життя. Війна. Поезії…», що побачила світ у видавництві «Гадяч» Полтавської області. Передав її Олександр Панченко — автор передмови, член національних спілок журналістів і краєзнавців України, дослідник та письменник, уродженець Полтавщини. Хоча О. Панченко не проживає на Тернопільщині, він є автором книжок, упорядником збірок спогадів про багатьох уродженців нашого краю. Зокрема, про Мирослава Болюха — політичного діяча української діаспори, Галину Дидик — зв’язкову УПА, Романа Ільницького — публіциста, Василя Томківа — журналіста, Степана Кореня — диригента, Зиновія Марцюка — головного фінансиста ОУН, а також книжки спогадів, роздумів та поезії Володимира Осипа Демчука.

Оскільки жодної інформації про В. Демчука читачі не знайдуть ні в «Тернопільському енциклопедичному словнику», ні в «Журавлиній книзі»: Тернопільська українська західна діаспора» — ми за погодженням з О. Панченком, який, до речі, є одним з претендентів на всеукраїнську літературно-мистецьку премію імені Братів Богдана та Левка Лепких, хочемо розповісти про цю особу.

Хто ж такий Володимир Демчук? Народився він у день Святої Великомучениці Варвари, 17 грудня 1922 року в селі Мшана на Зборівщині в родині вчителя Осипа Демчука і Теклі з дому Процик.

Хлопець зростав у патріотичній сім’ї. Батько Осип — колишній стрілець при штабі отамана Українських січових стрільців доктора Никифора Гірняка, не раз розповідав не тільки синові, а й усім своїм учням та односельцям, про славну добу визвольних змагань України 1917— 1920 років.

Як колишній писар штабу Осип Демчук знав, що славний отаман Никифор Гірняк разом зі штабом воював не лише мечем, а й словом. Де опинявся його кіш — там, наче гриби після дощу, виростали школи, читальні, культурно-освітні установи. Безпосередню участь у цьому брав і майбутній народний вчитель Осип Демчук. Він разом із сотником УСС О. Семенюком був першим укладачем українського військового статуту «Правильник піхотинців» (1914) — першого українського військового документа, де скодифіковано права й обов’язки вояка, базового підручника для вишколу піхоти.

Світлий образ свого батька Осипа Володимир Демчук змалював у щирому й теплому вірші, який написав у далекому Вашингтоні в квітні 1983 року, коли того вже не було серед живих:

В моїй пам’яті батько Осип
Навіки врізьбився —
Взірець щирого добра —
Весь час жив Ти для громади
І за правду бився…

Перших п’ять класів Володимир Демчук закінчив у родинному селі, а шостий — у спеціальній школі при учительській семінарії в Тернополі. Відтак навчався у гімназії.

Переломний вересень 1939 року Володимир зустрів у Львові, де студіював у Політехніці. «Двадцять два місяці большевицької окупації родина пережила щасливо — нікого з родини не вбили», — згадував Володимир.

Потім була праця учителя в українській чотирирічній народній школі у Травотолоках на Зборівщині. Там, у цьому невеличкому селі, дев’ятнадцятирічний вчитель став членом Організації українських націоналістів. Його соратниками по осередку були Петро Романів та Зенон Лошній, згодом обидва загинули в боротьбі з ворогами.

В Травотолоках, на горбку
Біля церковки, у кутку,
Могила свіжа виросла.
У ній спочили на віки
Всі три Романови — брати…

По-різному склалися долі уродженців зборівської землі: хтось був в УПА, хтось в ОУН, а дехто — у дивізії «Галичина», як Володимир Демчук. «Я міг би тепер сказати, — написав він у спогадах, — що пішов до Дивізії на доручення ОУН, так би мовити, з наказу партії, як зараз дехто полюбляє підносити. Але це було не так, — я зголосився до Дивізії добровільно, хоч про це й знали ОУНівці, з якими я був організаційно пов’язаний, але вони мене не відмовляли від цього кроку і не забороняли йти до війська…»

У новоствореній сотні для рекрутів-українців В. Демчук був інструктором зі стрільби з тяжких скорострілів. Перед відомим боєм під Бродами на Львівщині Володимир — заступник групового командира у роях тяжких скорострілів. Якраз під бродами він був скерований з двома скорострілами до п’ятої сотні Богдана Підгайного. Знову слово В. Демчуку: «Хресний фронтовий вогонь перейшли ми у Пиняцькім лісі. Ранений в Підгірцях біля замку. Щасливо, з кулею в грудях, вирвався я з котла і через Рогатин діставсь до військового транспорту в Жидачеві. Після двомісячного перебування у шпиталі на Мадьярщині знову повернувся я до Дивізії. По кількамісячнім перебуванню в санітарній сотні приділили мене до п’ятої сотні поручника Володимира Кузя, тридцять першого полку. З П’ятою сотнею виїхав на Словаччину. Зі Словаччини виїхав до старшинської сотні в Позен-Трескав…»

І ось війна позаду… Володимир Демчук закінчив університети Брукліна та Нью-Йорка — став дипломованим інженером, довгі роки працював на будівництві. Писав спогади та вірші. Займався вивченням історії українських військових формувань часу Другої світової війни. Сорок шість років прожив із кулею в грудях, аж до відкритої операції на серці 17 квітня 1990-го. Приїздив до незалежної України, зокрема був на Дні дивізії «Галичина» в Городку Львівської області.

Вийшла друком уже згадана збірка поезій «Володимир Осип Демчук: Життя. Війна. Поезії…»: Спогади, роздуми та «поезія вояка Дивізії «Галичина», з якою можна ознайомитись у відділі краєзнавчої літератури та бібліографії Тернопільської обласної універсальної наукової книгозбірні.

27 грудня 2005 року Володимир Демчук відійшов у засвіти у місті Кері (штат Північна Кароліна, США). Він був людиною високодуховною і всією українською душею відчував свій кровний зв’язок із часом, бойовими побратимами, знедоленим народом і стражденною Україною.

Recent Posts

Розпочніть писати і натисніть enter для пошуку