в Про нас пишуть, Про нас пишуть 2017

Мельничук, Б. Із легіону УСС — у редактори : 7 жовтня — 120 років із дня народження Михайла Островерхи [Текст] / Богдан Мельничук, Марія Пайонк // Вільне життя плюс. — 2017. — 6 жовт. — С. 6. — (Неперебутні).

 

7 жовтня — 120 років із дня народження Михайла Островерхи

Михайло Островерха… Військовик, журналіст, редактор, письменник, літературо- і мистецтвознавець, перекладач. Повернення на батьківщину цього уродженця (7.10.1897 p.) Бучача почалось у далекому 1966 році, коли у діаспорі вийшов п’ятий том знаменитої «Енциклопедії Українознавства» за редакцією професора, доктора Володимира Кубійовича. Тут не тільки подано гасло (статтю) про нашого земляка, а й уміщено його світлину. Продовжилося це повернення 1972-го — тоді теж за кордоном і, знову ж таки, під грифом Наукового товариства ім. Т. Шевченка побачив світ великоформатний 944-сторінковий(!) том історично-мемуарного збірника «Бучач і Бучаччина». Його редактором був Михайло Островерха, також у цій книзі подано біографічні дані нашого земляка. Однак обидва ці унікальні видання були доступними в Україні дуже й дуже небагатьом. До того ж ознайомлення з ними, тим більше їхнє зберігання, загрожувало потраплянням під недремне око КДБ чи й за грати.

При підготовці другого (2008 р.) тому «Тернопільського Енциклопедичного Словника» ми, зрозуміло, використали ці видання — в умовах незалежної України вони «вийшли на волю», а також публікації в журналах і газетах діаспори для підготовки гасла про Михайла Островерху (псевдонім — М. Осика). Текст тут поданий разом із портретом роботи ще одного нашого земляка — художника Михайла Мороза зі села Пліхова на Бережанщині, Благородна сивина, високе чоло, окуляри не приховують чіпкого погляду мудрих очей, розгорнута книжка в руках — таким бачимо Михайла Островерху. А ще читаємо в погляді втому — життя його було нелегким, по вінця виповненим непевностями і тривогами.

…У вересні 1915 року 18-річний Михайло, який до того навчався в школі отців Василіян у Бучачі, став добровольцем легіону Українських січових стрільців. Потрапивши до сотні Романа Сушка, брав участь у боях на Тернопільщині, зокрема над річкою Стрипою. Крім того, був діяльним у «Пресовій квартирі», де зібрався творчий цвіт усусусів, зокрема наші земляки, автори знаменитих стрілецьких пісень Михайло Гайворонський, Роман Купчинський і Левко Лепкий. Другого вересня 1916 року в бою поблизу с. Потуторів біля Бережан М. Островерха потрапив у російський полон. Повернувшись в Україну влітку 1918-го, вступив до бригади УСС. Під час польсько-української війни — учасник боїв під Львовом у 10-й Янівській бригаді. У 1919 році закінчив старшинську піхотну школу в м. Золочеві на Львівщині. Як хорунжий війська ЗУНР — Української галицької армії брав участь у Чортківській офензиві (наступі) та поході на Київ (Запорізька дивізія), згодом служив у Армії УНР. Про цей період свого життя залишив цікаві спогади «Грона калини в УСС», «УСС поза своєю формацією», «Незабутня осінь. Українські Січові Стрільці йдуть на Львів», «Між Стрипою і Серетом», «У московському ясирі» та ін.

Опісля М. Островерха разом з іншими українськими вояками, які спізнали гіркоту поразки в національно-визвольних змаганнях, перебував у таборах для інтернованих (Польща). Зокрема, у м. Вадовіцах продовжив свою літературну діяльність, розпочату в «Пресовій квартирі», у тамтешніх часописах. Повернувся до Бучача 1921 року, а невдовзі переїхав до Львова, де працював у редакції журналу «Червона Калина», дописував до газет «Діло», «Новий Час», журналів «Назустріч», «Обрії», «Життя і Знання», «Дзвони» та ін. (Уже цей перелік свідчить, наскільки розвинутою навіть у період польської окупації була українська видавнича справа!) 1923 року вийшла з друку збірка поезій «Озимина» Є. Маланюка, М. Селетія та М. Осики (Островерхи).

У 1921 році наш земляк вирушив до Італії, де вивчав мистецтво, зокрема живопис і музику, а також літературу, побут, традиції та звичаї тамтешніх жителів. Набутими знаннями і враженнями ділився у львівській та іншій пресі, акумулював їх у окремих виданнях. Під час німецько-радянської війни М. Островерха працював у Львові в історичному відділі військової управи дивізії «Галичина», редагував дивізійний (тижневик «До перемоги», шефом-видавцем якого сам і був. Від 1944 року — в еміграції у Німеччині, з 1949-го — у США. В обох цих країнах продовжував співпрацю з редакціями часописів. Зокрема, за океаном творення нашого земляка публікували авторитетні «Свобода», «Народна Воля», «Америка» та ін. Паралельно із журналістською М. Островерха продовжував літературну та перекладацьку діяльність. Її результатом стали книги «З римського щоденника», Nihil novi (обидві — 1946 р.), «Без докору» (1948 p.), «Гомін здалека» (1953 p.), «Обніжками на битий шлях» (1957 р.), «На закруті» (1958 p.), «Блиски і темряви» (1966 р.) та ін., збірник перекладів з італійської (1989 р.) Зокрема, з художньої літератури наш земляк інтерпретував українською твори А. Негрі, Ч. Меано, Н. Фаріна, з політичної філософії — «Іль Прінчіпе» Н. Макіявеллі.

Помер М. Островерха 17 квітня 1979 року в Нью-Йорку (США). Належно представлений у словнику імен «Журавлина» книга. Тернопільська українська західна діаспора» (частина третя, 2012 р.) Б. Мельничука, Б. Хаварівського та В. Уніята. Інформацію про Михайла Островерху подано і в бібліографічному покажчикові «Література до знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини на 2017 рік», що за доброю традицією підготували працівники обласної універсальної наукової бібліотеки, а благословило до читачів видавництво «Підручники і посібники».

 

Recent Posts

Розпочніть писати і натисніть enter для пошуку