в Про нас пишуть, Про нас пишуть 2017

Кіраль, С. Галина Гордасевич: матеріали до наукової бібліографії [Текст] / Сидір Кіраль // «Я зібрана з усієї України» : силует Галини Гордасевич на тлі історії : статті, спогади, інтерв’ю, листи, світлини / упоряд. Р. О. Дубровського ; заг. та наук. ред. С. С. Кіраля. — Київ; Кременець; Ніжин : Лисенко М. М., 2016. — С. 201—205.

 

Вихід у світ третього випуску «Джерел української біографістики» 12 свідчить, що підготовка біобібліографічних видань у контексті формування електронного «Українського національного біографічного архіву», над яким працює колектив Інституту біографічних досліджень НБУ ім. В. І. Вернадського, на часі. Пропоновані читачам «Матеріали до наукової бібліографії» фактично є першою спробою узагальнити ті напрацювання, які стосуються життя й діяльності Галини Гордасевич, а надалі вони стануть основою для підготовки повноцінного біобібліографічного покажчика.

Робота над пошуками уміщених тут публікацій тривала упродовж 2015 року й фактично призупинена в кінці лютого 2016 року. Ті джерела, які не вдалося опрацювати dе visu, позначено астериском. Бібліографічний опис та скорочення слів у бібліографічних матеріалах відповідають чинним вимогам ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис : загальні вимоги та правила складання», ДСТУ 3582:2013 «Бібліографічний опис. Скорочення слів і словосполучень українською мовою. Загальні вимоги та правила», ГОСТ 7.12-93 «Библиографическая запись. Сокращения слов в русском языке. Общие требования и правила». 3 метою економії місця в бібліографічному описі — у розділах І. Окремі видання; II. Твори, опубліковані в періодиці, альманахах, антологіях, збірниках ; переклади; III. Літературно-критичні, публіцистичні статті, есеї, інтерв’ю, спогади — не включено прізвища Галини Гордасевич.

Усі матеріали розташовано за хронологічним принципом, а в межах кожного року назви для зручності користування подано за абеткою. Окремо згруповано розділ «Інтернет-ресурси». В описі розділу І. Окремі видання з метою економії місця не всюди відтворено зміст названих збірок. Водночас окремим рядком із позначенням номера позиції в розділі «Література про життя і творчість Галини Гордасевич» тут подано рецензії на ці видання.

Укладач прагнув максимально повно охопити різні джерела, які допоможуть майбутнім дослідникам всебічно дослідити життєвий і творчий шлях Г. Гордасевич. Матеріали укладено на підставі опрацювання виданих в Україні літописів газетних та журнальних статей, рецензій, книг, авторефератів дисертацій, а також відповідних бібліографічних покажчиків, словників, довідників, хрестоматій, енциклопедій, літописів знаменних дат та інших довідкових видань за означені роки, які відображено у розділі «Біобібліографічні, довідкові, енциклопедичні видання, некрологи». Сюди не ввійшли й статті та твори Г. Гордасевич, опубліковані в російськомовних та закордонних виданнях, а також архівні матеріали. Більшість публікацій розшукано до того моменту, коли вдалося опрацювати багату на. джерельну інформацію книжку подружжя Чернихівських про Г. Гордасевич, яка, на жаль, відсутня у фондах НБУ ім. В. І. Вернадського.

Укладач висловлює щиру вдячність дирекції та працівникам Тернопільських обласних бібліотек (для дітей, для молоді, універсальної наукової), Тернопільського краєзнавчого музею (директор С. Костюк), Тернопільського обласного архіву (директор Ф. Полянський), Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки (директор І. Сварник), працівникам сектору бібліографічної інформації та читального залу № 2 (на Набережно-Хрещатицькій № 1) Національної парламентської бібліотеки України, працівникам Книжкової палати України, а також Марії Трегуб, наук, співробітникові Львівської національної бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, викладачам Кременецької гуманітарно-педагогічної академії ім. Т. Шевченка О. Василишину та Р. Дубровському, студентам 1-ої групи І курсу факультету інформаційних технологій та 1-2-ої груп III курсу (напрям підготовки «Філологія») гуманітарно-педагогічного факультету Національного університету біотехнологій та біоресурсів України за допомогу при підготовці цих матеріалів.

З технічних причин (обсяг книжки) тут не подано укладені нами додатки до бібліографії, які розкривають цікаві факти з історії публікації окремих творів та збірок Г. Гордасевич. Так, наприклад, у збірці «Ера України» (2000) у вступному слові «Від автора» письменниця зауважила, що через відсутність творів на партійно-комуністичну тематику (так званих «паровозів»), якими мала відкриватися збірка кожного автора, за 20 років у радянські часи побачили світ усього три її «тоненькі заредаговані збірки» (див. поз. № 1, 3, 4). Правда, у творчому доробку поетеси все-таки «завівся» один «партвіршик» під назвою «Вічне», присвячений В. Леніну (див. поз. № 62), але надалі в її збірках він ніколи не друкувався. Загалом за 1964-2001 pp. у різних видавництвах України опубліковано 32 книги її поезій, прози, документалістики та перекладів, а документальна розвідка «Степан Бандера: людина і міф» витримала уже п’ять видань.

Після переїзду до Львова 1990 р. Г. Гордасевич повністю поринула у творчу роботу, її численні публікації з’являлися на сторінках не лише провідних українських періодичних часописів, а й нових видань, заснованих у Донецьку, Києві, Коломиї, Львові, Тернополі, Харкові та інших міст України. Так, наприклад, вона входила до редколегії часописів «Тернопіль», «Дзвіночок», газет «Просвіта», «Поклик сумління», «Демократ» та ін.

2000 року син письменниці, журналіст Богдан Гордасевич започаткував видавничий проект, який передбачав випуск 15 поетичних збірок (насправді вийшло 8). У трьох із них («І сказав Ісус», «Ера України», «Рядок з літопису») вміщено лаконічне вступне слово Г. Гордасевич, у якому подано інформацію про історію написання уміщених тут деяких творів, а також означено тематичну спрямованість кожної збірки, що виходила з посвятою конкретній видатній жінці України (див. поз. №№ 17-20, 22-24, 26-27). Ця книжкова серія, окрім того, ще й оригінально художньо оформлена: обкладинку кожної книжки прикрашає портрет письменниці (фото різних років). Формат й обсяг видань, так би мовити, «кишеньковий», зручний для читання в дорозі, на відпочинку. Упорядковані й підготовлені до друку інші збірки «Слід зірниці», «А я вам пророкую щастя», «Всесвіт відбивається в краплині», «Заспіваю синові чи доні», «Дім з голубими вікнами», «Балади давні та сучасні», «Ельдорадо», «Шпильки і шпилечки» через фінансові проблеми так і не вийшли у світ.

2001 р. окремою книжкою вийшов у світ автобіографічний роман Г. Гордасевич (у першодруці повість-есе) «Соло для дівочого голосу», у якому на останній сторінці подано перелік тих книг, які «готуються до друку»: окрім названих вище, планувалося видання білінґвальної збірки перекладів любовної лірики польських поетів XX століття «Сад кохання» та збірки перекладів з інших мов «Українка йде по світу» (збірка вийшла 2002 р. під дещо іншою назвою — «Українка в світі»), книги прози «Ноїв ковчег» та гостросюжетних детективних повістей та оповідань «Розслідування братів Шведуняків», збірника так званих новелеток-бувальщин (жанрове визначення Г. Гордасевич) «Що було — то було», збірників казок «Розкажу тобі казку», книги вибраних критичних статей, нарисів, біографічних портретів за 1960-1990 pp. «На чатах слова», п’єс, сценаріїв та інших драматургічних творів «Двоє», збірника вибраного з публіцистичних статей у хронологічному порядку з відповідними коментарями під назвою «На роздоріжжі дум і доль», серії розмальовок для дітей-дошкільнят на теми казок та поезій письменниці, календарів та збірочок-»метеликів» «Малечі», документального збірника «Нескорена берегиня» (побачив світ 2002 p.).

В анотованих біографічних відомостях у першій збірці «Веселки на тротуарах» (1964) зазначено, що перші вірші Г. Гордасевич видрукувала в рівненській газеті 1951 року. Опрацьований літопис газетних статей за цей рік не фіксує таких публікацій, не підтвердив цього факту й Б. Гордасевич. Зрештою, не згадує про це й письменниця у своїх інтерв’ю, автобіографічних творах. Отож подаємо як перші публікації ті, що припадають на 1964 рік (газ. «Літ. Україна», «Комсомолец Донбасса», «Радянська Донеччина» та ін.). Тут варто зазначити, що в біографічній довідці про Г. Гордасевич в «антирадянській» (М. Холодний) антології нової української поезії «Шістдесят поетів шістдесятих років» (Нью-Йорк, 1967) (див. поз. № 85) упорядник видання Б. Кравців також стверджував, що із першими віршами вона виступила 1951 р. у рівненській газеті (назву не вказано). Про публікацію своїх творів «за океаном» Г. Гордасевич дізналася згодом, як і про те, що упорядник антології із 500 тогочасних українських радянських поетів дібрав лише 60 (сюди ввійшли твори М. Вінграновського, Є. Гуцала, І. Жиленко, І. Калинця, Л. Костенко, Р. Лубківського, Б. Олійника, В. Підпалого, В. Стуса, С. Тельнюка та ін.). Пропоновані читачеві поезії згаданих авторів у контексті закостенілого літературного соцреалізму Б. Кравців вважав «джерелом тривалого оптимізму й віри у велике майбутнє української літератури як самостійної духовної сили народу, а не «провінційно-просвітянської приживалки» (І. Бойчак)» (с. X), оскільки з цими творами, наголошував авторитетний літературознавець, не сором «вийти на люди і на Україні, і серед української еміграції в світі» (с. VIII). Треба зазначити, Г. Гордасевич привернула увагу Б. Кравціва не лише як талановита молода авторка, а й тому, що була «за фахом — чи не єдина поміж усіма 60 поетами — моторист» (с. XII).

Цікавими для дослідника є редакційно-видавничі анотації до інших книг Г. Гордасевич в аспекті характеристики їх тематики, ідейного спрямування та жанрової своєрідності творів. У деяких із них зафіксовано цікаві й маловідомі широкому загалові факти її біографії, як, наприклад, в анотації до книги «Письма к другу» (1988). Там зазначено, що за основу цих публіцистичних есе взято матеріали з передач донецького радіо, на якому Г. Гордасевич упродовж багатьох років вела рубрику «Невыдуманные рассказы» на морально-етичні теми. Тут також описано враження від численних поїздок та зустрічей письменниці з цікавими людьми Донеччини.

Багатими на маловідомі факти біографії та творчості письменниці є й редакційні примітки, коментарі, які супроводжують публікацію її творів на сторінках провідних часописів та газет України. Так, наприклад, у редакційній примітці газети «Молодь України (див. поз. № 76) зазначено, що у «…молодої поетеси складний життєвий шлях. Народилася на Тернопільщині. Вчилася в педучилищі. Далі — Донбас. Тут вона працювала на будівництві муляром, кранівницею, художнім керівником у Палаці культури. Нині трудиться друкарем обласної друкарні.

Дівчина постійно вчиться. Торік вступила до Літературного інституту імені Горького. Навчається на семінарі у І. Сельвінського. І багато пише. Друкує свої вірші в газетах, журналах, готує власну збірку. Сьогодні ми пропонуємо вам кілька віршів Галини Гордасевич».

Допитливий читач, імовірно, здогадувався, чому шлях молодої поетеси, народженої в Західній Україні, виявився таким доволі незвичним, і чому колишня студентка педучилища раптом опинилася на Донбасі й працює тут муляром, кранівницею, у друкарні. Зафіксовано тут і такий важливий факт літературної біографії мисткині як навчання в московському Літінституті ім. Горького на семінарі відомого поета, родом із кримчацької родини Сімферополя Іллі Сельвінського (1899-1968), на смерть якого відгукнулася віршем «На смерть Іллі Сельвінського», що ввійшов до її збірки «Високе полум’я дня» (1980).

Вартими уваги є автокоментарі письменниці в аспекті глибшого розуміння її творчості загалом, а також щодо історії написання окремих творів, наприклад, «Убиймо в собі раба», «Яничарська балада», «Чеченії», «Ланцюг злуки», «Горить Шевченкова хата», «Нардепові СРСР Червонопиському», оповідання «Експеримент» та ін. Так, зокрема, вона згадувала, що вірш «Убиймо в собі раба» склала тоді, коли в Донецьку «створили Товариство української мови, а нас, організаторів, усіляко переслідували», а вірш «Чеченії» прочитала «на мітингу протесту проти московської агресії». Вірш «Нардепові СРСР Червонопиському» Г. Гордасевич «склала на другий день після виступу цього нардепа, спрямованого проти академіка Сахарова». Невдовзі після цього вона відвідала Черкаси, де мешкала її мати і звідки родом цей нардеп. Разом із сином Богданом вони цей вірш «розклеїли на бетонних стовпах у центрі Черкас». Наступного дня оглядали результат своєї «ідеологічної диверсії». «Старі пожовклі оголошення про обмін квартир і т.д., — іронізує письменниця, — висіли, а мій вірш наче кігтями здряпували з бетону, а він не давався» (див. поз. № 18).

Щодо «Яничарської балади», то, як зізнавалася Г. Гордасевич, із майже півтори тисячі віршів, кілька десятків оповідань, десятків повістей цей твір вона любила найбільше (згодом републікований у багатьох виданнях).

Оповідаючи майже детективну історію написання цього твору, письменниця не зовсім погоджувалася із усталеним твердженням, що «для митця його твори — як діти для матері». Не заперечувала, що «для матері всі діти однаково дорогі», але деякі твори з віком, твердила письменниця, «старіють», а тому з часової дистанції до оцінки своїх «творчих дітей» ставилася критично, вважала, що «більшість з того, що […] написала, з часом втрачає в моїх очах всяку ціну: мені здається, що слід було написати і мудріше, і краще». Однак про «Яничарську баладу» твердила, що «краще цього вже не зробила б» [див. поз. № 159, с. 1].

Поштовхом до написання цього твору була вельми повчальна історія періоду національного відродження на початку 90-х pp. XX ст. на Донбасі, де на той час мешкала письменниця. Одного разу їй зателефонувала вчителька Ніна Тригуб із села Осикового Старобешівського р-ну, яка «зі сльозами в голосі просила приїхати, бо в школі збирають батьків, аби ті підписали протест проти переведення школи на українську мову викладання».

Зрозуміло, відмовити учительці Г. Гордасевич не змогла. Не без пригод (а на дворі був холодний лютий) таки добралася до цього села на попутній машині — «трапився бензовоз з молодим солдатом за кермом».

Їдучи до села, спостерігала за непривітним зимовим сірим степом, знаним Диким полем, де в балках тулилися українські села, й думала, що «скаже тим людям, які не хочуть, аби їхні діти навчалися рідною мовою». І тут же, в степу, народилася «Яничарська балада» (1990), яку «мусила весь час шептати, щоб не забути». Зрозуміло, що «директорка була не дуже рада» її приїздові, але «не зважилась не надати слово. Зрештою, я не умовляла присутніх, я просто запропонувала їм, що прочитаю свій новий вірш, який щойно склала, їдучи до них». Глибоке, щире, патріотично наснажене слово поетеси таки зачепило душі присутніх зрусифікованих українців, хоча «розчулені» не стали вимагати, аби «з наступного ж дня школа стала українською, але й відмовились підписувати ту заяву, яку їм підсовували». Наступного року, зауважує Г. Гордасевич, Ніні Єгорівні таки вдалося умовити 12 батьків першокласників «написати заяви в український клас, але та ж директорка не допустила його відкриття». 1992 р. учителька-патріотка повідомила, що український клас мав таки відкритися, про що докладно оповіла Г. Гордасевич майже через два роки, публікуючи цей вірш на сторінках часопису «Я, ти, ми» {див. поз. № 159).

У збірнику творів поетів, життя і творчість яких пов’язана з Костопільщиною, автор-упорядник А. Карп’юк умістив й деякі твори Г. Гордасевич, зокрема вірш «І все вернеться на круги своя…», додавши до нього інформативно цікавий підрядковий коментар: «Цей вірш Галина Гордасевич написала в жовтні 1987 p., коли побувала в Рівному з нагоди 90-річчя від дня народження поета Валер’яна Поліщука. Проходячи біля будинку, де раніше було управління МГБ і внутрішня тюрма, вона згадала такий життєвий парадокс: «В тій тюрмі були: 1940 р. — мій дід Олександр Гордасевич, 22.06.1941 р. — мій дядько Клим Громадченко, 1945 (?) — моя тітка, боєць УПА Валентина Олійник, 1946 р. — мій батько Леонід Гордасевич, 1952 р. — я, Галина Гордасевич» (див. поз. № 255).

Робота над укладанням пропонованих читачеві матеріалів порадувала цікавими знахідками. Так, наприклад, у Фонді Президента України в НБУ ім. В. І. Вернадського НАН України під № 175 зберігається примірник книжки Г. Гордасевич «Степан Бандера : людина і міф» [див. поз. № 16) з таким дарчим надписом Л. Д. Кучмі:

«Шановний пане Президенте! Вітаю Вас з минулими виборами і наступним Новим роком! Хочу надіятися, що у Вас знайдеться час для прочитання цієї книжки і що Ви отримаєте з неї якусь корисну інформацію. Галина Гордасевич. 16.12.1999 p., Львів».

Чи знайшов час Л. Кучма на читання і чи «збагатив» себе корисною інформацією — невідомо. Цікавим у цьому «владно-урядовому» контексті постає той факт, що 2001 р. примірник уже третього видання документальної розвідки Г. Гордасевич (див. поз. № 29) її син Богдан надішле горезвісному Д. Табачникові з таким дарчим надписом:

«Віце-прем’єр-міністру України п. Дмитру Табачнику для ознайомлення. З повагою Голова ВБФ Галини Гордасевич Богдан Гордасевич, 7 лютого 2003 р., м. Львів» (НБУ ім. В. Вернадського, фонд Табачника Д. В., шифр зберігання книжки — ВА 675. — С.К.).

Чи знайомився Д. Табачник із текстом книжки, теж невідомо, але на примірниках книжки (і президентському, і на віце-прем’єр-міністерському) ніяких позначок читання тексту нема. Можливо, що для згаданих адресатів цей матеріал був насправді відкриттям і в обох високопоставлених читачів не виникало ніяких запитань, зауважень, поміток. Однозначно сказати про це поки що не можна.

Водночас дуже уважно, прискіпливо й відверто упереджено прочитав цю документальну розвідку Г. Гордасевич якийсь політолог із Канади (!!!), д-р гум. наук В. Поліщук. 2006 р. на сторінках маловідомих серед наукової спільноти «Исторических записок», що мовбито видаються у Києві під егідою якогось «Киевского исторического общества», цей політолог опублікував критичні міркування про книжку, а наступного року вмістив розлогу рецензію на сторінках газети «2000», відомої своїми антиукраїнськими випадами. Однак такі «критичні» виступи ніяким чином не вплинули на подальшу долю цього дослідження, п’яте видання якого побачило світ 2015 року (див. поз. № 37).

У фондах Національної парламентської бібліотеки України випадково натрапив на книжку Г. Гордасевич «Твій тихий дім» з таким дарчим надписом: «Григорію Прокоповичу! Почитайте, коли будете сидіти на дуже нудному засіданні. Може вона (тобто книжка) видасться Вам цікавішою. 12.02.80 р. Донецьк, Автор» (шифр зберігання — А 322261, ін. номер — 3228616 к). До бібліотеки, як виявилося, ця книжка потрапила через обмінний фонд, а хто ховається під цим іменем, поки-що з’ясувати не вдалося.

На окрему розмову заслуговує огляд літератури про життя і творчість Г. Гордасевич. За останні 15 років творча спадщина письменниці ставала об’єктом дослідження в дисертаційних роботах, зокрема Р. Дубровського, Ю. Кушнерюк, О. Мазур, Г. Маслюченко, Ю. Москвич, О. Рихла, Т. Тебешевської-Качак, С. Філоненко, К. Шахової. Слід відзначити й перше монографічне джерелознавче дослідження про Г. Гордасевич авторства подружжя Чернихівських, яке фактично підсумувало їхню багатолітню працю й творилося в аурі світлих вражень від особистого й приязного спілкування авторів книжки із письменницею.

Цікавим є й те, у якому обсязі подається інформація про Г. Гордасевич та її творчість у різного роду довідкових, енциклопедичних та хрестоматійних виданнях, історіях української літератури, як ставилися до неї як людини, митця та її творчості сучасниці письменниці. Так, наприклад, І. Качуровський (1918-2013) у «Загальному огляді української літератури XX сторіччя» (див. поз. № 653) писав, що з-поміж «критиків, що вийшли з кола шістдесятників, було б гріхом не назвати ще двох. Це покійна Галина Гордасевич, що писала з латинською дотепною легкістю, та Іван Дзюба, що в довіднику «Письменники України» фігурує як «критик», але я назвав би його есеїстом, бо твори його ширші й глибші від газетно-журнальної критики» (с. 773-774). Зі знаним діаспорним ученим, поетом Г. Гордасевич запізналася у 90-рр., листувалися з ним, й завдяки якому побувала в Мюнхені в Українському вільному університеті, виступала у пресі з рецензіями на його твори (див. поз. № 434, 435, 455, 456), які високо цінував І. Дзюба.

Із останніх публікацій про Г. Гордасевич щодо новизни літературознавчих інтерпретацій та оприлюднення невідомих фактів її життя та творчості привертають увагу есе Д. Павличка (див. поз. № 762-763) й Вал. Шевчука (див. поз. № 781), статті Р. Дубровського (див. поз. №№ 758, 759, 767, 768), Н. Кушнірук (див. поз. № 774), Г. Токмань (див. поз. № 779), І. Ярошевич (див. поз. № 764). Особливо подивувала стаття Сергія Несвіта «Самотній час Галини Гордасевич», на яку натрапив випадково завдяки Ользі Угловій, провідному бібліографові Державної науково-педагогічної бібліотеки України ім. В. Сухомлинського. Вразило те, що газета «Провинция» (квітень 2015 р.), у якій уміщено статтю, російськомовна й виходить у райцентрі Констянтинівка, що знаходиться на так званій українській частині теперішньої окупованої Донеччини. Статтю з двома фотографіями Г. Гордасевич розміщено у рубриці «Мир человека» на всю шпальту газети (див. поз. № 776).

Із бібліографічних та довідкових видань, які містять цінний інформаційний матеріал, слід виокремити такі: «Репресовані письменники Тернопільщини» (див. поз. № 804), «Література до знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини на 2010 рік» (див. поз. № 829), «…І Бог тобі найкращу зірку покладе в долоні» (див. поз. № 832),»Я жила і творила тільки для неї, Батьківщини моєї!» (див. поз. № 834), «Рух опору в Україні : 1960-1990» (див. поз. № 833, 837).

Пошуки опублікованих творів, статей, заміток Г. Гордасевич, літератури про її життя й творчість тривають, і невдовзі, сподіваємося, завершаться виданням найповнішого біобібліографічного покажчика про письменницю, яка зізнавалася (пам’ятаймо про це!), що у житті «крутою дорогою йшла, / та дійшла таки — не пристала»! Берімо за орієнтир-взірець мудрі настанови цієї великої Українки, а саме:

«Хай судять нас наші діти,
Хай судять нас наші внуки,
Та правнуки зрозуміють,
Ми долю собі вибирали
По совісті, не з принуки,
Ми вірили в те, що правда
Колись переможе зло».
(«Товариство»)

Recent Posts

Розпочніть писати і натисніть enter для пошуку