в Про нас пишуть, Про нас пишуть 2017

Мельничук, Б. І в Швейцарії зачитуються «Об’явником» [Текст] /  Богдан Мельничук // Вільне життя плюс. — 2017. — 9 черв. — С. 6. — (Знай наших!).

 

НАША ГАЗЕТА СВОГО ЧАСУ ВИДРУКУВАЛА РЕЦЕНЗІЮ НА РОМАН ВІДОМОЇ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ПИСЬМЕННИЦІ ТА ЖУРНАЛІСТКИ ВАЛЕНТИНИ СЕМЕНЯК «ОБ’ЯВНИК» (ТЕРНОПІЛЬ: АСТОН, 2016. — 182 С.) ТЕПЕР НА ЦЕЙ НЕПЕРЕСІЧНИЙ ТВІР, РЕДАКТОРОМ ЯКОГО МЕНІ ПОЩАСТИЛО БУТИ, ВІДГУКНУВСЯ ШВЕЙЦАРСЬКИЙ ЖУРНАЛ ЕХРАТ («ЕКСПАТ»), ВІН ОПУБЛІКУВАВ ТАКОЖ ІНТЕРВ’Ю З АВТОРКОЮ ТА ЇЇ ЕКСЛІБРИС РОБОТИ ЗАСЛУЖЕНОГО ХУДОЖНИКА УКРАЇНИ ЄВГЕНА УДІНА.

Подаємо ці текстові матеріали в перекладі з англійської, який здійснила координатора центру «Вікно в Америку» Тернопільської обласної універсальної бібліотеки Юлія Окіпна.

У своєму новому романі «Об’явник» тернопільська письменниця Валентина Семеняк змалювала дивовижну історію старого Овсеня, якому виповнилося 108 років. Саме після цього його життя кардинально змінилось: упродовж усього твору його супроводжують містичні історії. Події відбуваються в Україні, Канаді та Індії. Роман насичений добрим гумором, позитивним мисленням, цікавими фактами та філософськими міркуваннями.

— Містичні події траплялися не тільки з моїми книжковими героями, — каже авторка «Об’явника», — а й зі мною. Коли почався супротив Майдану, я не змогла писати продовження. А далі — російсько-українська війна. Щоб писати цей роман, треба мати особливий настрій душі. За сюжетом один з головних героїв «Об’явника»  якраз  купив  квиток  до Індії. Саме в цьому місці я поставила крапку… і взялася творити інші книжки: «Писану торбу», «Хто загубив усмішку?», «Булочку для… Бога». Останню присвятила Всевишньому, сказала про це сама собі — глибоко-глибоко в серці.

І як тільки я зафіксувала цю думку в підсвідомості — пролунав дзвінок. Жіночий голос запитав: «Ви ще пишете книжки? Ми з чоловіком хотіли б дати десятину на видання вашої наступної книжки». І я згадала цю жінку, ми з нею познайомилися колись давненько в Індії. Повторюся, що мала написаною тільки першу частину роману. Треба було якось назвати книжку, часу обмаль, кінець грудня, а отже, й кінець кварталу, кінець року. У видавництві нервуються, бо я затримую виробничий процес. Але назва ніяк не приходила. І тоді кажу до чоловіка: «Зараз розгорну «Великий тлумачний словник сучасної української мови» (солідне видання, вага — майже чотири кілограми, дві тисячі сторінок). І яке слово мені впаде в око, там, де розгорнеться книжка — такою і буде назва. Уявіть собі, розгортається на сторінці з буквою «О», слово —об’явник.

Це було неймовірно! Всупереч усім «законам фізики». Бо спеціально я б не придумала таке слово. А це підходило до тексту суперідеально. Чим далі — тим більше містики. Якою має бути обкладинка? Ну, ніяк не можу придумати. Сіла, заплющила очі, сконцентрувала увагу… І, о диво! Виявляється, обкладинка до майбутньої книжки висить у мене на стіні — це картина, яку колись намалював син, коли ще вчився у художній школі. Саме на ній було таке зображення, яким я уявляла головного героя — Овсеня.

Коли зародилась ідея роману? В Алчевську Луганської області у 2009 році. Під час розмови про корені родоводу мій співрозмовник сказав, що його дід прожив 108 років. Я почала свій роман так: «Коли старому Овсеню стукнуло 108 років, у нього почали  рости…  нові  зуби».

До слів письменниці залишається додати, що книжка читається з неослабним інтересом, розрахована на широкий загал шанувальників художньої літератури. А ще побажаймо шановній Валентині Семеняк якнайшвидше закінчити працю над другою частиною роману. Впевнений, що вона буде не менш захоплива, ніж  перша.

Recent Posts

Розпочніть писати і натисніть enter для пошуку