в Про нас пишуть, Про нас пишуть 2017

Оленич, Лариса. Наукове товариство і Тернопільщина [Текст] / Л. Оленич // Вільне життя плюс. — 2017. — 19 трав. — С. 6. — (Історичний аспект).

 

Розвиток української науки та репрезентація її в Європі у другій половині XIX — першій половині XX ст. випали на долю однієї установи — Наукового товариства імені Шевченка.

У заснуванні та діяльності НТШ велику роль відіграли дійсні члени, яких дала Україні та світу Тернопільська земля. Біля витоків товариства стояв Степан Качала — відомий громадський, політичний діяч, талановитий публіцист. Очільниками установи в різні періоди були наші земляки — Олександр Барвінський (1893—1897), Степан Томашівський (1913—1918), Василь Щурат (1919—1923), Кирило Студинський (1923—1932), Володимир Левицький (1932—1935). Становлення та розвиток НТШ — значна заслуга незмінного секретаря товариства Володимира Гнатюка.

На базі історично-філософської секції під проводом Михайла Грушевського виросла значна історична школа. Зокрема, Мирон Кордуба вивчав різні епохи та періоди історії України, інших слов’янських країн, продуктивно використовуючи допоміжні історичні дисципліни. Іван Джиджора був одним із перших, хто проаналізував період між гетьмануванням Івана Мазепи та Кирила Розумовського, здійснив історичну реконструкцію економічної політики. Відомий історик, бібліограф і архівіст Богдан Барвінський — автор багатьох праць з історії України та Польщі, історії освіти й церкви. Миколі Чубатому належить низка досліджень у царині історії Української церкви та права, проблем етногенезу українців. Іван Шпитковський виступав у іпостасях історика-аналітика епохи пізнього середньовіччя України, фахівця з допоміжних історичних дисциплін. У наукових дослідженнях Степана Томашівського пріоритетними були давня історія України, історія Галичини середини XVII століття, політична історія Австро-Угорщини початку XVIII століття. Омелян Терлецький вивчав історію середньовіччя, козаччини, національний рух у Галичині в першій половині XIX ст., зробив унікальний внесок у скарбницю геополітичного усвідомлення українського народу. У вітчизняній археологічній науці одне з провідних місць займає постать Ярослава Пастернака, вклад якого у розвиток наукових знань про минуле країни вимірюється роками плідної праці, десятками теренових експедицій, великою кількістю книжок, статей і повідомлень. До когорти вчених-правників належали: Станіслав Дністрянський — основоположник українського законодавчого права, фундатор конституційного процесу та головних засад української держави кінця ХІX — початку ХХ ст.; Євген Олесницький — велет української адвокатури, політик, засновник багатьох економічних установ; Кость Левицький — правознавець, політичний діяч; Володимир Охримович — один з плеяди українських адвокатів, які наприкінці XIX століття стали на чолі національного розвитку; Степан Баран — адвокат, політик, публіцист, громадський діяч. Неординарною постаттю був Євген Храпливий — учений-аграрник, виразник кооперативних ідей. Значний науковий доробок психолога Степана Балея є надбанням української та польської культур. Символічною постаттю XX століття для всіх українців був блаженніший Патріарх УГКЦ Йосиф Сліпий — ісповідник віри, будівничий Церкви, видатний вчений-богослов, патріот.

Серед дійсних членів філологічної секції варто відзначити Олександра Барвінського — активного освітянина, педагога, видавця, блискучого публіциста. Найбільш активними дослідниками в царині філології були Василь Сімович — мовознавець, автор наукових праць в галузі української історичної антропонімії, морфології, фонетики та Іван Верхратський — природознавець і мовознавець, який відіграв надзвичайно важливу роль у формуванні наукової природничої термінології. До покоління діячів-літературознавців належить Кирило Студинський, який вивчав історію українського письменства, загальне мовознавство, слов’янську філологію; Василь Щурат — дослідник старої та нової української літератури та минулого Галичини; Осип Маковей, що працював у всіх жанрах тогочасної народної культури. Своїми цінними творами збагатив українську літературу письменник Михайло Рудницький. Окремо варто згадати велета українського інтелекту і патріотизму Богдана Лепкого — поета, прозаїка, художника/перекладача, автора текстів численних музичних творів і теоретика феномену Українського січового стрілецтва. Важливі досягнення зроблено і в галузі етнографії, слов’янської фольклористики та мистецтвознавства зусиллями Володимира Гнатюка і Зенона Кузелі.

Осередком наукової праці в галузі точних наук була математично-природописно-лікарська секція. Серед її перших членів-математиків був Володимир Левицький — незмінний протягом 30 років голова математичної комісії. Значним доробком у розвитку світової науки стали відкриття фізика та електротехніка Івана Пулюя, біохіміка Івана Горбачевського, хіміка та фізика Юліяна Гірняка. Загальновідомими на той час були імена природодослідника Івана Верхратського, науковця-натураліста Мар’яна Ломницького, ботаніка і мінералога Миколи Мельника, анатома і фізіолога рослин Нестора Гаморака, географів Степана Рудницького, Юрія Полянського, Григорія Величка, фізиків Олександра Смакули, Володимира Кучера, Зенона Храпливого, математиків Миколи Чайковського, Мирона Зарицького, Никифора Садовського, Петра Огоновського.

Наукова та громадсько-політична діяльність більшості дійсних членів НТШ залишається маловідома широким колам і заслуговує на популяризацію як серед фахівців, так і серед громадськості. Тож запрошуємо читачів відвідати обласну універсальну наукову бібліотеку, де зібрано чимало книжок як про саме товариство, так і видань окремих науковців, праця яких мала безпосередній стосунок до становлення та розвитку НТШ як наукової установи на всіх етапах діяльності.

Recent Posts

Розпочніть писати і натисніть enter для пошуку