в Про нас пишуть, Про нас пишуть 2017

Золотнюк, А. Майже китайська лірикософія [Текст] / А. Золотнюк // Вільне життя плюс. — 2017. — 17 берез. — С. 6. — (Презентація).

У Тернопільській ОУНБ відбулася зустріч з поетом, редактором Володимиром Дячуном. Під час зустрічі було репрезентовано книгу автора «Дяо Чун: Збірка сувоїв».

 

ЦИМИ ДНЯМИ В ОБЛАСНІЙ УНІВЕРСАЛЬНІЙ НАУКОВІЙ БІБЛІОТЕЦІ ВІДБУЛАСЯ ЗУСТРІЧ ІЗ ПОЕТОМ, РЕДАКТОРОМ ВОЛОДИМИРОМ ДЯЧУНОМ.

Приводом стала найновіша в часі книжка нашого краянина «Дяо Чун: Збірка сувоїв». Тут він постав «перекладачем» із китайської творчості «поета епохи Дань (кін. II тис. н. е. — поч. ІІІ тис. н. е., точніше не нашої ери)» Дяо Чуна. Автор, як сказано в анотації: «дозволяє собі нечувану розкіш — перебути якийсь час (можливо — еру!) отаким собі китайцем із «яшмовим смутком» у серці десь у галицькому закутку, ба, в галицькому котлі перемішаної крови, аби вжитись у нього аж так, що ти, читачу, інколи, десь у глибинах душі, завагаєшся: а чи ж не містифікація це?»

У передмові до збірки Віталій Гайда писав, що Володимир Дячун «спромігся не лише осягнути тонкощі азійської фонології, а й прекрасно порозумітися з Дяо Чуном у контексті, так би мовити, духовному (і душевному). Тільки цим я можу пояснити довершеність його перекладів із китайського доробку свого колеги…»

Отож не оминули на презентації теми містифікації та ліричних героїв. Зрештою, як пояснив автор:

— Дяо Чун — це обігрування мого прізвища, не більше й не менше. Один час знайомий так мене і називав. Обравши оповідачем Дяо Чуна, я зміг сказати про багато речей. Збірка — буцім переклади з китайської, своєрідна літературна містифікація. Але це тільки перший пласт, а за ним — ще кілька. Хто візьме до рук книжку та прочитає, все зрозуміє сам.

На зустрічі мова йшла про весь огром творчості письменника. Гості й автор згадували попередні видання, зокрема «Галицькі духи», «Koaгyлa», «Посттлін», «Маскарон», «Тернозба»… Лунали рядки поезії в авторському виконанні.

Мовлячи слово про свого товариша, письменник Богдан Мельничук зауважив, що в поезії Володимира Дячуна не знайдеш жодної банальності, примітивної рими чи «стертого» від наміру вжитку епітета.

— Після Степана Сапеляка література Тернопільщини не знала такого потужного таланту. Нині він єдиний з нашого краю письменник, достойний Національної премії України імені Тараса Шевченка, — зазначив пан Богдан. — Присутні тут мають честь бачити істинного поета. Хоча, можливо, й не все зрозуміли з прочитаного. Я теж не все зрозумів, але для того і є поети, щоби нас вчити, й ми підтягувалися до їхнього рівня.

На філігранній роботі зі словом пана Володимира наголосила й літературний критик Тетяна Дігай.

— Колись Микола Рябчук сказав, що поезія — це коли два слова зустрічаються вперше. У Володі слово народжує наступне слово. І його поезія — це музика. Що він витворяє зі словами, як він пише! Уся його нова книжка складається з перлин, — мовила пані Тетяна. — Володя — людина самодостатня, він інтроверт, заглиблений у себе. І йому більше нікого не треба — він сам всесвіт. Джерело його поезії саме звідти, і це джерело не міліє, про що свідчать його книжки. У нього є інтуїція, Божа іскра — те, що непідвладне людині, дається зверху. Його творчість — це лірикософія. Там нема горизонталі змістів — суцільна вертикаль. І якщо відкинути весь китаїзм нової збірки, то в цій поезії чистий Володимир Дячун. Теперішній з його думками, філософією, висновками.

Recent Posts

Розпочніть писати і натисніть enter для пошуку